Розділ 44: Максим мстить

Понеділок в офісі холдингу почався з гудіння кондиціонерів і запаху свіжозвареної кави, що просочувався з кухні для співробітників. Ліза сиділа за своїм столом, її пальці швидко бігали по клавіатурі, а перед очима миготіли цифри нового звіту. Після вихідних, наповнених теплом від дітей і ніжністю Олександра, вона відчувала себе зарядженою, ніби внутрішня батарейка нарешті запрацювала на повну. Але в повітрі офісу віяло щось тривожне – шепіт колег, швидкі погляди, що ковзали в її бік, і відчуття, що за її спиною плетуться невидимі нитки інтриги.

Вона помітила Максима, який проходив повз її стіл, його посмішка була надто солодкою, а очі блищали зловісною іскрою.  Ліза вже мріяла про той час, коли закінчуться його два тижні відпрацювання і він піде з холдингу.

– Лізо, ти сьогодні виглядаєш особливо… натхненною, – сказав він, його тон був грайливим, але з ноткою сарказму.

 Вона підняла брову, її губи скривилися в легкій усмішці.

– Максиме, якщо це комплімент, то тобі варто попрактикуватися, на новому місці згодиться – відповіла вона, її голос був легким, але з гострим підтекстом.

 Він лише хмикнув і пішов далі, але Ліза відчула, як її нутро стиснулося від передчуття.

До обіду чутки дійшли до неї. Одна з колег, Олена, шепнула їй за кавою, що Максим розпускає плітки, ніби Ліза отримала підвищення лише завдяки "особливим стосункам" з Олександром.

– Він усім розповідає, що ти його секретна зброя, Лізо. Мовляв, звіт, який ти готувала, він сам виправляв, а ти просто… ну, знаєш, – сказала Олена, її голос був тихим, але очі блищали від співчуття.

Ліза відчула, як кров прилила до її обличчя, а її пальці стиснули паперовий стаканчик із кавою так сильно, що він ледь не тріснув.

– Виправляв? Серьезно? Цей "геній" навіть Excel від Word не відрізнить, – пробурмотіла вона, її тон був сповнений іронії, але всередині закипав гнів.

Вона знала, що Максим не зупиниться. Після того, як його викрили в саботажі, він втратив довіру Олександра і той його звільнив з відпрацюваннями, але, схоже, його самолюбство вимагало реваншу. Ліза вирішила не чекати, поки чутки отруять її репутацію. Вона відкрила свою пошту і швидко знайшла чернетку презентації, яку готувала для наступної наради – ту саму, яку Максим намагався приписати собі. У файлі були збережені всі логи редагувань, і вона посміхнулася, побачивши, що її ім’я стоїть у кожному рядку. "Що ж, Максиме, давай пограємо," – подумала вона, її очі блищали від рішучості.

На нараді в конференц-залі Ліза сиділа навпроти Олександра, його сірі очі уважно стежили за кожним її рухом, ніби відчуваючи її настрій. Вікторія, як завжди, була в своєму репертуарі – її червона сукня виділялася на тлі сірих костюмів, а погляд був гострим, як лезо. Максим увійшов останнім, його постава була надто самовпевненою, а посмішка – майже викличною. Олег, сидячи поруч із Олександром, тихо шепнув йому щось, і той ледь помітно кивнув, його губи стиснулися в тонку лінію.

Коли дійшла черга до презентації, Ліза підвелася, її голос був спокійним, але впевненим.

– Дозвольте представити оновлений план оптимізації витрат. Я працювала над ним останні два тижні, і, здається, ми можемо заощадити до десяти відсотків на логістиці, – сказала вона, відкриваючи слайди.

Вона помітила, як Максим напружився, його пальці стиснули ручку.

– Цікаво, Лізо, – втрутився він, його тон був медовим, але з отруйним відтінком. – Я пам’ятаю, як допомагав тобі з цими розрахунками. Ти ж не проти, якщо я додам пару своїх ідей?

Зала завмерла. Ліза відчула, як погляд Олександра став гострішим, а Олег ледь стримав усмішку, ніби передчуваючи бурю. Вона повернулася до Максима, її посмішка була холодною, але в очах горіла іскра.

– Допомагав? Максиме, я ціную твою… ентузіазм, але давай подивимося на факти, – сказала вона, відкриваючи вкладку з логами редагувань.

На екрані з’явилися дані, де чітко видно, що всі зміни вносилися з її облікового запису.

– Ось, бачиш? Моя остання правка – п’ятниця, 23:47. А твоя остання активність у системі – це скарга на кавовий автомат, – додала вона, її тон був легким, але слова різали, як ніж.

Зала вибухнула сміхом, навіть Вікторія не змогла стримати посмішки, хоча її очі все ще дивилися на Лізу з холодною оцінкою. Максим почервонів, його щелепа стиснулася, і він пробурмотів щось про "технічну помилку". Олександр підняв руку, його голос був низьким і пронизливим.

– Максиме, якщо в тебе є що додати, я слухаю. Але я хочу чути факти, а не фантазії, – сказав він, його погляд був холодним, але в ньому промайнула нотка поваги, коли він подивився на Лізу.

Після наради Ліза вийшла в коридор, її серце калатало від адреналіну, але вона відчувала тріумф. Олег наздогнав її, його посмішка була широченною.

– Лізо, ти щойно влаштувала йому публічний нокаут! Я майже пошкодував його,ці остванні дні в холдингу він запам’ятає назавжди – сказав він, його тон був грайливим.

Вона розсміялася, її плечі розслабилися.

– Майже? Олеже, ти надто добрий, – відповіла вона, її очі блищали від веселощів.

Олександр вийшов із зали останнім, його кроки були впевненими, але в очах було щось тепле, коли він зупинився біля неї.

– Ти була бездоганна, – сказав він тихо, його голос був сповненим поваги.

 Його рука ледь торкнулася її ліктя, і цей короткий дотик відгукнувся теплом у її грудях.

– Але Максим не зупиниться. Будь обережна,– додав він, його тон став серйознішим.

Ліза кивнула, її посмішка була м’якою, але впевненою.

– Я готова, Саша. І цього разу я не дозволю йому зіпсувати мені настрій, – відповіла вона, її голос був твердим, але очі дивилися на нього з теплом.

Коли вона поверталася до свого столу, її телефон завібрував від повідомлення. Це була Катя:

"Мам, ми з Женею спекли печиво! Приходь швидше, а то ми все з’їмо!"

Ліза посміхнулася, її серце наповнилося теплом. Максим міг плести свої інтриги, але вдома на неї чекали Женя і Катя, а поруч був Олександр – і це давало їй сили йти далі.