Розділ 41: Криза в холдингу

Скляні стіни конференц-зали відбивали тьмяне світло люстр, створюючи ілюзію простору, але атмосфера всередині була важкою, ніби повітря наелектризоване перед бурею. Ліза сиділа за довгим столом, її пальці міцно стискали ручку, а перед нею лежала роздруківка фінансового звіту, який вона переглядала всю ніч. Після звинувачень Вікторії в помилках і напруженої розмови з Олександром учора, вона відчувала, що стоїть на краю прірви. Але замість страху в її грудях пульсувала рішучість – вона не дозволить Вікторії зруйнувати її кар’єру.

Олександр сидів на чолі столу, його темна сорочка була злегка розстебнута біля коміра, а сірі очі сканували присутніх із холодною зосередженістю. Поруч із ним Олег, як завжди, намагався розрядити напругу, постукуючи пальцями по столу в ритмі якоїсь невидимої мелодії. Але навіть його звична безтурботність не могла приховати серйозності ситуації. Холдинг зіткнувся з кризою: один із ключових клієнтів погрожував розірвати контракт через затримки у поставках, а фінансовий звіт, який мала презентувати Вікторія, виявив розбіжності, що ставили під сумнів репутацію компанії.

– Отже, – почав Олександр, його голос був низьким і різким, як лезо. – Ми маємо проблему. Клієнт вимагає пояснень, і якщо ми не виправимо це до кінця тижня, ми втратимо контракт на двадцять мільйонів. Вікторіє, твій звіт.

 Він повернув голову до фінансового директора, його погляд був холодним, але в ньому відчувалася напруга.

Вікторія підвелася, її постава була бездоганною, а червона сукня облягала її, ніби броня. Вона відкрила ноутбук, і на екрані з’явилися графіки, які Ліза одразу впізнала – це були ті самі дані, які вона перевіряла вчора.

– Як бачите, проблема виникла через невідповідність у звітності підрядників. Я виявила помилки в первинних даних, які, очевидно, пропустила наша нова помічниця, – сказала вона, кинувши швидкий погляд на Лізу.

Її голос був спокійним, але слова різали, як ніж.

Ліза відчула, як кров прилила до її обличчя. Вона стиснула губи, щоб не вигукнути щось необдумане, але її очі блищали від гніву. Вона знала, що Вікторія знову намагається перекласти провину на неї. Олег, помітивши її реакцію, ледь помітно підморгнув, ніби кажучи: "Тримайся." Ліза глибоко вдихнула і підняла руку, її голос був твердим, коли вона заговорила:

– Вікторіє, дозволь уточнити. Я перевірила ці дані вчора після твоїх… зауважень. Помилки з’явилися після того, як звіт пройшов через твій департамент. Може, варто перевірити, хто востаннє редагував файл?

Тиша в залі стала відчутною, ніби всі затамували подих. Олександр перевів погляд на Лізу, його брови злегка піднялися, але в його очах промайнула нотка поваги. Вікторія, однак, не здалася. Її посмішка стала ще холоднішою.

– Ти звинувачуєш мій департамент? Лізо, ти тут лише кілька місяців, а вже робиш такі гучні заяви, – сказала вона, її тон був саркастичним, але в ньому відчувалася напруга.

Олег не стримався і втрутився, його голос був легким, але з іскрою гумору:

– Дами, може, ми спочатку розберемося з клієнтом, а потім влаштуємо бій на документах? Саша, що скажеш?

 Він кинув жартівливий погляд на Олександра, але той лише стиснув щелепу, його пальці постукували по столу.

– Досить, – сказав Олександр, його голос був тихим, але пронизливим.

– Лізо, якщо ти впевнена у своїй правоті, я хочу побачити докази. Вікторіє, те саме стосується тебе. Ми не можемо дозволити собі внутрішні конфлікти, коли на кону контракт.

 Його погляд ковзнув між двома жінками, але затримався на Лізі трохи довше, і вона відчула, як тепло його уваги змішується з її гнівом.

Після наради Ліза залишилася в конференц-залі, її пальці швидко гортали файли на ноутбуці. Вона знала, що правда на її боці, але потрібні були докази. Олег увійшов, тримаючи дві чашки кави, і поставив одну перед нею.

– Ти сьогодні була як воїн на арені, – сказав він, його посмішка була теплою, але в очах читалася турбота.

– Але Вікторія не здасться. Я говорив із нею вчора, і вона… вона на межі. Її дратує не лише твоя кар’єра, а й те, що Саша поруч із тобою.

Ліза зітхнула, її пальці стиснули чашку.

– Олеже, я не хочу бути частиною її особистих війн. Але якщо вона думає, що може мене зламати, то вона помиляється, – сказала вона, її голос був тихим, але сповненим рішучості.

Олег розсміявся, його рука ледь торкнулася її плеча.

– Оце я розумію, Лізо! Але знаєш, Саша вірить у тебе. І я теж. Давай знайдемо ці докази і закриємо цю справу, – сказав він, його тон був грайливим, але щирим.

До кінця дня Ліза і Олександр працювали разом у його кабінеті, аналізуючи логи редагувань у системі. Його близькість – запах його одеколону, тепло його руки, коли він брав у неї мишку, – змушувала її серце битися швидше, але вона зосередилася на роботі.

– Ось, – сказала вона, вказуючи на екран, де видно було, що зміни в звіті були внесені з облікового запису Вікторії. – Це її підпис. Вона редагувала файл після мене.

Олександр нахилився ближче, його брови зійшлися, коли він вивчав дані.

– Це серйозно, – сказав він, його голос був низьким, але в ньому відчувалася буря.

Він повернувся до неї, його очі блищали від змішаних емоцій – гніву, поваги і чогось глибшого.

– Лізо, ти зробила більше, ніж я очікував. Але це означає, що нам доведеться поговорити з Вікторією. І це не буде легко.

Вона кивнула, її пальці стиснули край столу.

– Я готова, Саша. Але я хочу, щоб ти знав – я роблю це не лише заради себе. Я хочу, щоб ми могли довіряти одне одному, – сказала вона, її голос був тихим, але сповненим сили.

 Він усміхнувся, його рука ледь торкнулася її, і цей короткий дотик відгукнувся теплом у її грудях.

– Ми довіряємо, Лізо. І я не дозволю їй зашкодити тобі, – сказав він, його голос був твердим, але в очах горіла пристрасть.

Коли вони вийшли з кабінету, Ліза відчула, як напруга дня поступається місцем новій силі. Вона знала, що протистояння з Вікторією досягло піку, але поруч із Олександром і з підтримкою Олега вона відчувала, що може подолати будь-що. І коли вона йшла коридором, її кроки були впевненими, а в серці горів вогник – не лише гніву, а й надії.