Розділ 40: Інтрига Вікторії на піку

Ранкове сонце ледь пробивалося крізь щільні хмари, що нависали над містом, відображаючись у скляних вікнах офісної будівлі холдингу. Ліза сиділа за своїм столом, її очі зосереджено вдивлялися в екран, де вона перевіряла фінансові звіти. Після вечора з Олександром, коли його ревнощі до згадок про Антона розпалили пристрасну розмову, вона відчувала змішані емоції: тепло від його щирості та тривогу через повідомлення Олега про Вікторію. Вона знала, що фінансовий директор не здасться так легко, і ця думка, мов холодний вітер, змушувала її триматися насторожі.

Офіс гудів звичною метушнею: телефони дзвеніли, колеги перемовлялися в коридорі, а запах кави з кухні змішувався з ароматом свіжонадрукованих документів. Ліза відкинулася на спинку крісла, її погляд ковзнув до фотографії Жені та Каті на столі – їхні усмішки, зафіксовані на літньому пікніку, нагадували їй, заради кого вона бореться. Але спокій перервав різкий стук у двері. Не встигла вона сказати "заходьте", як двері відчинилися, і на порозі з’явилася Вікторія.

Її чорне приталене плаття ідеально підкреслювало струнку фігуру, а високі підбори цокали по підлозі, ніби оголошуючи її присутність. Її русяве волосся було зібране в тугий пучок, а очі, холодні, як зимове небо, дивилися на Лізу з ледь прихованою зневагою. У руках вона тримала теку з документами, які кинула на стіл Лізи з такою силою, що кілька аркушів розлетілися.

– Лізо, я виявила помилки в твоїх останніх звітах, – сказала Вікторія, її голос був різким, але з ноткою тріумфу.

– Ти пропустила кілька ключових транзакцій. Це може коштувати компанії мільйони. І я, як фінансовий директор, змушена доповісти про це Олександру.

 Її губи скривила посмішка, але в очах горіла помста.

Ліза відчула, як її шлунок стиснувся, але вона змусила себе зберігати спокій. Вона взяла теку, її пальці ледь тремтіли, коли вона гортала сторінки.

– Вікторіє, я перевіряла ці звіти багато разів. Якщо там і є помилки, то це не моя робота, – відповіла вона, її голос був рівним, але з іскрою виклику. Вона підняла очі, і їхні погляди зіткнулися, ніби два клинки.

Вікторія фиркнула, її руки схрестилися на грудях.

– Ти серйозно думаєш, що можеш мене переграти? Ти – новачок, Лізо. І твої… особисті зв’язки з Олександром не врятують тебе від звільнення, – сказала вона, її тон був отруйним, а натяк на їхні стосунки з Сашою вдарив, як ляпас.

Ліза відчула, як її щоки спалахнули, але вона змусила себе посміхнутися.

– Якщо ти про каву в ліфті, то це був лише початок, Вікторіє. А щодо звітів – давай розберемося разом. Я люблю, коли все прозоро, – відповіла вона, її голос був саркастичним, але впевненим.

Вікторія стиснула губи, її очі звузилися.

– Ти ще пошкодуєш, що перейшла мені дорогу, – процідила вона, розвернувшись і вийшовши з кабінету, залишивши після себе шлейф дорогих парфумів і напругу.

Ліза зітхнула, її пальці стиснули край столу. Вона знала, що це не просто погроза – Вікторія використовувала свою посаду, щоб підірвати її репутацію, і це був лише початок.

Того ж дня, ближче до обіду, Ліза зустрілася з Олегом у кафетерії. Він сидів за столиком біля вікна, тримаючи в руках чашку еспресо, його світле волосся було злегка скуйовджене, а посмішка, як завжди, була грайливою.

– Ну що, Лізо, чую, Вікторія знову точить на тебе кігті? – запитав він, його тон був легким, але в очах промайнула турбота.

Ліза сіла навпроти, її пальці нервово крутили ложечку в чашці з чаєм.

– Вона кинула на мій стіл теку зі "звітами", де нібито мої помилки. Але я знаю, що це її рук справа. Вона хоче виставити мене некомпетентною перед Сашою, – сказала вона, її голос був тихим, але сповненим гніву.

Олег присвиснув, його брови піднялися.

– Вікторія грає жорстко. Але знаєш, Лізо, я бачив, як вона дивиться на Сашу. Це не просто кар’єрна гра – вона його хоче. І твоя присутність її бісить, – сказав він, його тон був напівжартівливим, але слова влучили в ціль.

Ліза відчула, як її серце стиснулося. Вона знала, що Вікторія має вплив у холдингу, і її зв’язки з фінансовими партнерами можуть стати проблемою.

– Олеже, я не хочу грати в ці ігри. Але якщо вона думає, що я просто здамся, то вона мене погано знає, – сказала вона, її голос був твердим, а очі блищали від рішучості.

Олег посміхнувся, його рука ледь торкнулася її плеча.

– Оце я розумію, бойовий дух! Але будь обережна. І скажи Саші – він має знати, що відбувається, – порадив він, його тон став серйознішим.

Пізніше, у кабінеті Олександра, Ліза сиділа навпроти нього, тримаючи теку з документами. Його офіс був просторим, із панорамними вікнами, через які видно було сіре небо. Олександр виглядав втомленим, його краватка була злегка розв’язана, а рукав сорочки засуканий, відкриваючи міцне передпліччя.

– Лізо, що це за історія зі звітами? – запитав він, його голос був низьким, але з ноткою роздратування.

Вона відчула, як її шлунок стиснувся, але змусила себе зберігати спокій.

– Саша, ці помилки не мої. Я перевірила – хтось змінив дані після того, як я відправила звіт. І я впевнена, що це Вікторія, – сказала вона, її голос був рівним, але очі дивилися прямо в його.

Він нахилився вперед, його брови зійшлися.

– Ти звинувачуєш фінансового директора в саботажі? Лізо, це серйозно, – сказав він, його тон був суворим, але в його очах промайнула тривога.

Ліза зітхнула, її пальці стиснули теку.

– Я знаю, як це звучить. Але вона погрожувала мені сьогодні. І я не збираюся мовчати, коли хтось намагається мене підставити, – відповіла вона, її голос був твердим, але з ноткою вразливості.

Олександр мовчав, його погляд ковзнув по її обличчю, і вона відчула, як тепло його уваги зігріває її.

– Добре. Я розберуся з цим. Але, Лізо, якщо ти права, це може мати наслідки для всіх нас, – сказав він, його голос став м’якшим, але в ньому відчувалася напруга.

Коли вона вийшла з його кабінету, її телефон завібрував. Повідомлення від Олега: