Розділ 27: Пристрасний сон

Посеред ночі Ліза прокинулася різко, її серце калатало, а щоки пашіли жаром. У кімнаті було тихо, лише м’яке тикання годинника на тумбочці порушувало тишу. Світло місяця просочувалося крізь тонкі штори, малюючи сріблясті смуги на дерев’яній підлозі. Вона лежала в ліжку, її подих був нерівним, а в голові все ще гуділи образи зі сну – яскраві, занадто реальні, сповнені Олександра. Його низький голос, його руки, що ковзали по її шкірі, його погляд, який пронизував наскрізь. Вона стиснула простирадло, відчуваючи, як її тіло все ще реагує на ці уявні дотики.

– О Боже, Лізо, що з тобою? – пробурмотіла вона, прикриваючи обличчя руками, її голос був хрипким від збентеження.

Сон був таким живим: вони стояли в його кабінеті, але замість документів на столі були лише їхні тіні, що зливалися в напівтемряві. Він наблизився, його пальці торкнулися її зап’ястя, і вона відчула електричний струм, що пробіг по її тілу. У сні не було слів, лише його погляд – гарячий, владний, але з ноткою ніжності, яка змушувала її серце тремтіти. Вона згадала, як у сні вона не відступила, а потягнулася до нього, їхні губи зустрілися, і все розтануло в пристрасному вихорі. Ліза різко сіла на ліжку, її темне волосся розсипалося по плечах, а в грудях наростало змішане почуття сорому і бажання.

– Це просто сон, просто дурний сон, – сказала вона собі, але її тіло не слухалося, все ще тремтячи від уявної близькості.

Вона встала, босі ноги торкнулися холодної підлоги, і попрямувала до кухні, намагаючись відволіктися. На столі стояла чашка з недопитим чаєм, залишена після вечері з Женею і Катею. Її діти спали в сусідній кімнаті, їхні тихі подихи долинали крізь відчинені двері. Ліза налила собі води, її пальці тремтіли, коли вона підносила склянку до губ.

– Ти доросла жінка, Лізо. Досить мріяти, як підліток, – пробурмотіла вона, але її думки повернулися до вчорашньої сцени в офісі, коли Саша терпляче розмовляв із Женею і Катею.

Його посмішка, коли Катя крутилася в його кріслі, його спокійна впевненість, коли Женя допитувався про шахи – це все було таким… людяним. І це лякало її ще більше, ніж той поцілунок у барі.

Вона повернулася до спальні, але спати не хотілося. Ліза сіла на край ліжка, її погляд зупинився на фотографії дітей на тумбочці – Женя з серйозним виразом обличчя, Катя з широкою усмішкою. Вона зітхнула, відчуваючи, як її серце стискається від любові і страху.

– Що я роблю? Якщо це піде далі, що буде з ними? – подумала вона, її внутрішній голос був сповнений сумнівів.

Але образ Саші – його сірі очі, його впевнені рухи, його слова про "нас" – не залишав її. Вона відчувала, як її опір тане, як бажання, пробуджене сном, змішується з чимось глибшим, що вона не могла ігнорувати.

Ранок настав занадто швидко. Ліза стояла перед дзеркалом у ванній, наносячи легкий макіяж, але її рухи були механічними. Вона вибрала темно-синю сукню, яка підкреслювала її струнку фігуру, але її думки були далекі від моди. Вона уявляла, як увійде в офіс, як зустріне Сашу, і чи зможе вона приховати цей жар, що все ще горів у її грудях.

– Ти впораєшся, Лізо. Просто тримай усе під контролем, – сказала вона своєму відображенню, але її очі блищали невпевненістю.

В офісі все було як завжди: гомін голосів, запах кави, клацання клавіатур. Але коли Ліза зайшла до опенспейсу, її погляд одразу знайшов Олександра. Він стояв біля вікна, тримаючи чашку кави, його костюм сидів ідеально, а профіль здавався вирізаним із мармуру. Вона відчула, як її подих затремтів, і швидко відвела очі, але було запізно – він помітив її.

– Лізо, доброго ранку, – сказав він, його голос був спокійним, але в ньому бриніла нотка тепла, яка змусила її серце здригнутися.

– Доброго, Саша, – відповіла вона, її тон був стриманим, але вона відчувала, як її щоки злегка рожевіють.

Він підійшов ближче, його погляд пильно вивчав її.

– Ти виглядаєш… задумливою, – сказав він, його голос був тихим, майже інтимним.

Ліза змусила себе посміхнутися, її очі звузилися з легкою іронією.

– Просто недоспала. Діти, знаєш, не дають нудьгувати, – відповіла вона, намагаючись віджартуватися, але її голос злегка тремтів.

Він посміхнувся, його очі блиснули.

– Може, тобі потрібна кава? Або… щось міцніше? – запитав він, його тон був жартівливим, але в його погляді було щось, що нагадувало їй її сон.

Вона відчула, як жар знову спалахнув у її грудях, і швидко відвела погляд.

– Кава підійде, дякую, – сказала вона, її голос був легким, але її серце гуділо.

Раптом двері ліфта відчинилися, і Олег увійшов, тримаючи стос документів, його посмішка була, як завжди, пустотливою.

– О, які ми знову серйозні зранку! Сашко, Лізо, ви знову про роботу чи вже плануєте наступну конференцію? – сказав він, його тон був гучним, і Ліза відчула, як її щоки спалахнули ще сильніше.

– Олеже, ти коли-небудь втомишся? – запитала вона, її голос був напівжартівливим, але з ноткою роздратування.

Саша закотив очі, але його губи здригнулися в посмішці.

– Він живе, щоб нас дратувати" – відповів він, і Олег розсміявся, плескаючи друга по плечу.

–  Я народжений показувати людям їх справжны почуття. Лізо, до речі, чув, що твої діти вчора вразили Сашка. Катя вже записала його в свої фанати? – додав Олег, його очі блищали.

Ліза розсміялася, відчуваючи, як напруга злегка спадає.

– Катя готова зробити його почесним членом її балетного клубу, – відповіла вона, і Саша підняв брову, його посмішка стала ширшою.

– Я подумаю над пропозицією, – сказав він, і в його голосі було стільки тепла, що Ліза відчула, як її опір тане ще більше.

Вона повернулася до свого столу, її пальці механічно відкрили ноутбук, але її думки були далеко. Сон не залишав її, його образи змішувалися з реальністю – з його поглядом, його голосом, його несподіваною ніжністю до її дітей. Вона знала, що не може ігнорувати це бажання, але страх перед майбутнім все ще тримав її в полоні.