Розділ 12: Ревнощі Вікторії

Наступного ранку Ліза сиділа за кухонним столом, тримаючи в руках чашку трав’яного чаю, від якого ледь відчувався аромат м’яти. За вікном Київ гудів метушнею, але в її квартирі панувала тиша, порушувана лише тихим шелестом сторінок, коли Катя гортала свій альбом для малювання. Учорашній корпоративний вечір у "Золотому Феніксі" залишив у її душі змішані почуття – танець з Олександром Владиславовичем, його несподівано теплий погляд і дотик, який змусив її серце калатати, досі гуділи в її думках. Але разом із цим теплом у грудях оселилася тривога – вона помітила, як Вікторія, фінансовий директор, спостерігала за ними з бару, її очі були холодними, як зимовий лід. Ліза поглянула на брошку-зірочку, прикріплену до її сумки, і подумала: "Це був лише танець, але чому я відчуваю, ніби ступила на мінне поле?" Женя, жуючи тост, кинув:

– Мам, ти вчора танцювала з тим босом? Катя каже, він уже не такий страшний!

 Катя захихотіла, показуючи малюнок, де Олександр тримав величезну чашку кави. Ліза посміхнулася, відчуваючи, як їхня дитяча безпосередність змиває її напругу.

– Він не страшний, але ще не друг. Ви мої найкращі детективи, – відповіла вона, обіймаючи їх.

У бізнес-центрі «New Innovation Group» офіс гудів звичною метушнею, але Ліза відчувала, що атмосфера змінилася. Погляди колег здавалися обережнішими, а шепіт за її спиною – голоснішим. Оля з маркетингу, зазвичай балакуча, цього разу лише коротко кивнула, тримаючи в руках планшет, а Ігор, молодший менеджер, пробурмотів щось про дедлайни, уникаючи її очей. Ліза сіла за свій стіл, відкрила ноутбук і почала працювати над звітом, який Олександр доручив їй після її переводу до його команди. Але її думки поверталися до Вікторії – та стояла біля кавомашини, тримаючи папку, її постава була напруженою, а темні очі ковзнули по Лізі з холодною оцінкою. "Вона щось задумала," – подумала Ліза, відчуваючи, як у горлі стискається ком. Вона згадала, як Вікторія фліртувала з Олександром на вечірці, але він відмахнувся, його увагу привертала тільки Ліза. Це не могло пройти повз Вікторію, яка, за чутками, вважала себе "його жінкою" через роки роботи разом.

Ближче до обіду Вікторія увійшла до кабінету Олександра, тримаючи ту саму папку. Ліза, яка проходила повз із документами для підпису, почула уривок їхньої розмови через прочинені двері.

– Олександре Владиславовичу, я вважаю, що Єлизавета Сергіївна ще не готова до такої відповідальності. Її ідеї... надто ризиковані, – сказала Вікторія, її голос був солодким, але з отруйною ноткою.

 Олександр відповів низьким тоном, який Ліза вже навчилася впізнавати:

– Вікторіє Іванівно, я ціную вашу думку, але Ліза довела свою компетентність. Давайте зосередимося на проєкті.

 Його голос був твердим, але Вікторія не відступала, її тон став різкішим:

– Я лише хочу захистити компанію. Вона новачок, а ви... занадто довіряєте їй.

Ліза відчула, як кров приливає до щік, але змусила себе відійти, стискаючи теку так сильно, що папір зашелестів.

Повернувшись до столу, Ліза помітила повідомлення від Олега Дмитровича:

– Лізо, тримайся, Вікторія сьогодні як розлючена кішка. Сашко розповів про ваш танець – здається, вона не в захваті!

 Його слова були приправлені смайликом, але Ліза відчула, як тривога стискає її груди. Вона відповіла:

– Дякую, Олеже. Я готова до її ігор, але не люблю, коли мене недооцінюють.

 Олег відповів миттєво:

– Оце дух! Покажи їй, хто тут гострий перець!

 Ліза посміхнулася, але її думки були зосереджені на Вікторії. Вона знала, що фінансовий директор не зупиниться на словах – її ревнощі були очевидними, і Ліза відчувала, що це лише початок.

Пізніше, у їдальні, Ліза сіла з Олею, яка нарешті розслабилася і почала розповідати про корпоратив.

– Лізо, ти бачила, як Вікторія дивилася на тебе, коли ти танцювала з Олександром? Я думала, вона прожене в тобі дірку! – сказала Оля, її очі блищали від пліток.

Ліза змусила себе посміхнутися, хоч у грудях гуділа тривога.

– Нехай дивиться. Я тут, щоб працювати, а не грати в її ігри, – відповіла вона, але її голос був тихішим, ніж вона хотіла.

 Оля нахилилася ближче, її голос став шепотом:

– Вона вже давно вважає Олександра своїм. Будь обережна – Вікторія не з тих, хто відступає.

 Ліза кивнула, відчуваючи, як її рішучість змішується з гнівом.

– Якщо вона думає, що я просто новачок, якого можна залякати, вона помиляється, – подумала вона, стискаючи виделку.

Того ж дня Вікторія надіслала Лізі електронний лист із "рекомендаціями" до звіту, повними дріб’язкових зауважень, які виглядали як спроба принизити її роботу.

– Єлизавето Сергіївно, будь ласка, виправте ці помилки до завтра. Ми не можемо дозволити собі недбалості, – писала вона, і Ліза відчула, як гнів кипить у венах. Вона відкрила звіт і перевірила – жодної з "помилок" не існувало. "Це її перший хід," – подумала Ліза, але замість того, щоб відповісти, пішла до Олександра. Постукавши в двері його кабінету, вона почула його низький голос:

– Заходьте.

 Він сидів за столом, його сірий костюм був бездоганним, але легкі тіні під очима видавали напругу.

– Олександре Владиславовичу, Вікторія надіслала мені зауваження до звіту, але вони безпідставні. Я перевірила – дані коректні, – сказала Ліза, її голос був спокійним, але очі палали рішучістю.

Олександр нахмурив брови, його пальці злегка постукали по столу.

– Я поговорю з нею. Ваш звіт мені сподобався, Лізо. Продовжуйте працювати, – відповів він, і його голос, хоч і діловий, мав нотку теплоти, яка змусила її щоки спалахнути.

Вона кивнула, боячись, що голос видасть її емоції.

Ввечері, повернувшись додому, Ліза обійняла Женю і Катю, які одразу засипали її питаннями. Катя, тримаючи новий малюнок, де Ліза була зображена як лицарка з мечем, запитала:

– Мам, ти перемогла ту злу тітку з офісу?

 Її великі зелені очі блищали вірою, а рудий хвостик гойдався, коли вона підстрибувала. Женя, жуючи яблуко, додав: