Розділ 9: Вікторія в дії

Єлизавета Сергіївна сиділа за своїм новим робочим місцем, усе ще звикаючи до ролі помічниці Олександра Владиславовича, коли на її електронну пошту прийшов лист від Вікторії Іванівни з позначкою "Терміново". У листі був список фінансових звітів, які потрібно було перевірити до кінця дня, із припискою:

"Єлизавето Сергіївно, сподіваюся, ви впораєтеся, адже Олександр Владиславович покладається на вашу точність."

Ліза нахмурилася, відчуваючи підвох – обсяг роботи був величезним, а дедлайн нереально стислим, але вона зітхнула і занурилася в цифри, намагаючись не думати про плітки Максима чи холодний погляд боса. Через годину, коли вона порівнювала дані, вона помітила дивну невідповідність у звіті про витрати – кілька сум не збігалися з первинними документами.

– Це що, помилка чи чийсь жарт? – пробурмотіла вона, перевіряючи ще раз.

Вирішивши уточнити, Ліза пішла до кабінету Вікторії, але та, побачивши її, лише підняла брову і сказала з легкою посмішкою:

– О, Лізо, вже знайшли щось цікаве? Я спеціально залишила вам ці звіти, щоб перевірити вашу уважність. Виправте, будь ласка, і не забудьте доповісти Олександру.

 Ліза відчула, як у грудях закипає роздратування, але відповіла з іронічною посмішкою:

– Дякую за довіру, Вікторіє Іванівно. Виправлю, і, сподіваюся, наступного разу звіти будуть без таких... творчих сюрпризів.

 Вікторія лише кивнула, але її очі блиснули, ніби вона насолоджувалася грою.

Повернувшись до столу, Ліза виявила, що помилки в звіті не випадкові – хтось навмисно змінив цифри, щоб вони виглядали як її недогляд. Вона швидко склала два і два: Вікторія, яка так наполегливо просувала її на нову посаду, тепер, здається, перевіряла її на міцність, а може, й намагалася підставити перед Олександром.

– Офіс – це шахівниця, а я, схоже, пішак у чиїйсь грі, – прошепотіла Ліза, але замість паніки відчула азарт.

Вона витратила дві години, виправляючи дані, і відправила звіт Вікторії з коротким коментарем:

"Усе виправлено. На майбутнє, якщо потрібен тест на уважність, я готова до складніших завдань."

Відповідь прийшла миттєво:

 "Молодець, Лізо. Олександр оцінить."

Тон повідомлення був холодним, але Ліза уявила, як Вікторія, можливо, злегка здивована її швидкістю, приховує роздратування за своєю фірмовою посмішкою.

Того ж дня, під час короткої перерви, Ліза помітила, як Максим шепочеться з колегою біля кавомашини, кидаючи на неї багатозначні погляди. Вона підійшла ближче, щоб налити собі кави, і почула уривок: "...вона думає, що може просто так влізти в довіру до боса, але Вікторія їй цього не пробачить." Ліза, не втрачаючи самовладання, обернулася до Максима і сказала з гумором:

– Якщо вже пліткуєте, Максиме, то хоча б вигадайте щось оригінальніше. А то ваші історії такі ж передбачувані, як погода в листопаді.

 Колеги захихотіли, а Максим, збентежений, пробурмотів щось про "жарт" і швидко відійшов. Ліза відчула маленьку перемогу, але знала, що інтриги тільки починаються.

Тим часом в іншому кінці офісу Олег Дмитрович сидів у кабінеті Олександра, гортаючи контракт і, як завжди, підтрунюючи друга.

– Сашо, чув, твоя нова помічниця вже з Вікторією воює? Вона або сміливіша, ніж я думав, або ти її скоро звільниш," – пожартував він, спостерігаючи, як Олександр хмуриться над паперами.

– Олеже, вона не воює, вона просто... занадто активна. І Вікторія, здається, вирішила влаштувати їй випробування, – відповів Олександр, згадуючи, як Ліза відбивалася на нараді.

 Олег присвиснув:

– Вікторія і її ігри. Знаєш, я б на твоєму місці тримав очі відкритими – ця Єлизавета може всіх нас здивувати.

 У його голосі звучала нотка захоплення, але в думках він усе ще боровся з власними почуттями до Вікторії, які ховав навіть від себе. Олександр лише пирхнув:

– Вона вже дивує. Але якщо думає, що може грати в цій лізі, їй доведеться постаратися.

Проте в його голосі промайнула цікавість, а в пам’яті – той момент, коли Ліза відповіла йому на нараді, не відводячи очей.

Ввечері, повернувшись додому, Ліза обійняла Женю і Катю, які одразу почали розпитувати про "злого боса" і "офісні пригоди".

– Мам, ти перемогла того Максима? – запитав Женя, жуючи піцу, яку Ліза замовила, щоб відсвяткувати виживання ще одного дня.

Катя додала, показуючи свій новий блискучий браслет:

– А якщо ні, я зроблю тобі талісман на удачу!

 Ліза розсміялася, розповідаючи:

– Поки що тримаюся. Але сьогодні я ще й з фінансовим директором пограла в шахи. І, здається, виграла раунд.

 Вона написала в сімейний чат:

 "День був як детектив. Але ваші малюнки і браслети – мої суперсили!"

Відповідь від Каті прийшла з купою смайликів, а Женя додав:

"Мам, ти як Шерлок! Якщо що, ми з Катею готові в офіс на підмогу!"

Ліза поглянула на брошку-зірочку, яка досі прикрашала її блузку, і подумала, що, попри інтриги Вікторії і плітки Максима, вона готова до наступного ходу в цій грі.