Ліза Сергіївна сиділа в конференц-залі «New Innovation Group», стискаючи ручку так, ніби це був рятувальний круг, а перед нею – бурхливе море. Нарада з керівництвом, про яку попереджала Олена, була в розпалі, і повітря в залі гуділо від напруги: десяток менеджерів, кожен із пачкою документів, намагалися перекричати один одного, вихваляючи свої ідеї. Олександр Владиславович сидів на чолі столу, його сірі очі сканували присутніх із холодною уважністю, а Ліза, як новенька, відчувала себе під прицілом. Вона підготувала пропозицію щодо нової маркетингової кампанії, ґрунтуючись на своєму досвіді в рекламній агенції, і коли дійшла її черга виступати, вона підвелася, намагаючись ігнорувати тремтіння в колінах.
– Пропоную запустити серію коротких відеороликів у соціальних мережах, орієнтованих на молодшу аудиторію, з акцентом на інтерактивність і гумор, – почала вона, демонструючи слайди.
Але не встигла вона закінчити, як Олександр перебив із кривою посмішкою:
– Цікаво, Єлизавето Сергіївно, але це звучить як дорога забавка для тінейджерів. У нас серйозний бізнес, а не студія TikTok.
Зал притих, а Ліза відчула, як кров приливає до щік, але замість того, щоб відступити, вона відповіла з легкою іронією:
– Звісно, Олександре Владиславовичу, але навіть серйозний бізнес не проти заробляти на тінейджерах, які витрачають гроші батьків. Моя пропозиція має дані: 60% нашої цільової аудиторії активні в соцмережах.
Кілька колег захихотіли, а Максим, сидячи поруч, кинув на неї здивований погляд, ніби не чекав такої сміливості.
Олександр звузив очі, але в його погляді промайнула іскра – чи то роздратування, чи то інтерес.
– Дані – це добре, але де гарантії, що це не провалиться, як ваша кава в ліфті? – додав він, і зал вибухнув сміхом, а Ліза відчула, як жар заливає шию.
Вона зітхнула, посміхнулася і парирувала:
– Гарантії? Ну, принаймні я впевнена, що ці ролики не розіллються на ваш костюм.
Сміх у залі став гучнішим, навіть Вікторія Іванівна, фінансовий директор, приховала посмішку за папкою, а Олег Дмитрович, комерційний директор, ледь не впав зі стільця, шепочучи Олександру:
– Сашо, вона тебе зробила!
Ліза сіла, відчуваючи, як серце калатає від адреналіну, але в глибині душі вона була задоволена: вона не просто вистояла, а й дала відсіч самому генеральному. Проте погляд Олександра, який він кинув на неї наприкінці наради, був важким, ніби він запам’ятав цей раунд і готувався до наступного.
Після наради Ліза повернулася до свого столу, де Максим одразу підсів ближче:
– Лізо, ти що, вирішила піти ва-банк? Бос такого не забуде, але, здається, йому сподобалося.
Вона закотила очі, відповідаючи:
– Максиме, якщо йому подобається, коли його поливають кавою, то я, мабуть, його улюблена співробітниця.
Але всередині вона не могла позбутися відчуття, що її протистояння з Олександром – це не просто робочий конфлікт, а щось більше. Вона відкрила телефон, щоб відволіктися, і побачила повідомлення від Каті:
"Мам, Женя знову зламав мій олівець! Скажи йому, що він мені винен цукерку!"
Ліза посміхнулася, набираючи відповідь:
"Катю, скажи Жені, що він винен дві цукерки. А я тут воюю з босом, побажайте мені удачі."
Думка про дітей додала їй тепла, але в голові крутилася остання фраза Олександра – і той дивний блиск у його очах, який вона не могла розгадати.
Тим часом в кабінеті Олександра Олег розвалився в кріслі, тримаючи чашку еспресо і посміхаючись, як кіт, що з’їв сметану.
– Сашо, визнай, ця Єлизавета – не просто новачка. Вона тобі кинула рукавичку, і ти, здається, не проти її підняти, – пожартував він, додаючи їхньому братському тону нотку підтрунювання.
Олександр відмахнувся, але його пальці мимоволі стиснули ручку сильніше.
– Олеже, не вигадуй. Вона просто зухвала. І якщо думає, що може так розмовляти зі мною, то скоро зрозуміє, що помиляється.
Але в його голосі бракувало переконливості, а в думках застряг момент, коли Ліза відповіла йому перед усіма – зухвало, але з якоюсь чарівною впевненістю. Олег лише хитро посміхнувся, відчуваючи, що ця історія обіцяє бути куди цікавішою, ніж будь-яка нарада.