Розділ 2: Перший день

Ліза Сергіївна увійшла до скляних дверей бізнес-центру «New Innovation Group», тримаючи в руках чашку кави з найближчої кав’ярні та сумку, що злегка тиснула на плече. Вестибюль вражав: мармурова підлога, величезні панорамні вікна, через які ранкове сонце заливало простір золотавим світлом, і метушня людей у ділових костюмах, які виглядали так, ніби щойно зійшли з обкладинки бізнес-журналу. Ліза пригладила спідницю, відчуваючи себе трохи не в своїй тарілці, але Катіна брошка-зірочка на блузці нагадувала про підтримку дітей. "Ти бос-леді, пам’ятаєш?" – подумала вона, роблячи впевнений крок до рецепції, де молода дівчина з ідеальним манікюром вручила їй пропуск із написом "Єлизавета Сергіївна, аналітик маркетингу".

На п’ятому поверсі, куди Ліза дісталася ліфтом, її зустрів хаос open-space офісу: гудіння комп’ютерів, дзвінки телефонів і гомін колег, які вже занурилися в робочий день. Її провела до робочого місця HR-менеджерка Олена – привітна жінка з швидкою мовою і звичкою поправляти окуляри.

– Лізо, вітаємо в команді! Ось твій стіл, а це твій колега Максим, він введе тебе в курс справи, – сказала вона, вказуючи на молодого чоловіка років тридцяти, який сидів за сусіднім столом, гортаючи щось на моніторі.

Максим підвівся, простягнув руку і окинув Лізу оцінюючим поглядом, від якого вона мимоволі напружилася.

– Максим Коваленко, радий бачити нове обличчя. У нас тут весело, якщо вмієш тримати темп, – сказав він із посмішкою, яка була трохи занадто самовпевненою.

Ліза потиснула його руку, відповідаючи:

– Єлизавета, можна просто Ліза. Темп тримати вмію, головне, щоб кава не закінчувалася.

Максим засміявся, але в його очах промайнула нотка цікавості, яка Лізі не дуже сподобалася.

Олена залишила їх, і Максим одразу взявся пояснювати Лізі основи: маркетингові звіти, CRM-систему і графік нарад.

– Ти ж із досвідом, так? Бо тут люблять кидати новачків у вир одразу, – сказав він, підсуваючи їй теку з документами.

Ліза кивнула, хоча всередині відчувала, як шлунок стискається від хвилювання. Вона мала досвід, але попередня робота в невеликій рекламній агенції була куди менш динамічною, ніж цей корпоративний гігант.

– Нічого, розберуся, – сказала вона, відкриваючи перший звіт і роблячи нотатки.

Максим, однак, не поспішав повертатися до свого столу, а замість цього нахилився ближче, нібито показуючи щось на екрані.

– Якщо що, я поруч. Можу показати, де тут найкраща кава в обідню перерву, – додав він із натяком, який Ліза одразу розпізнала.

Вона посміхнулася, але відповіла з легкою іронією:

– Дякую, Максиме, але я вже знайшла каву, яка мене рятує. А от де тут принтер – підкажи краще.

 Він розсміявся, але відступив, явно зрозумівши, що Ліза не з тих, хто легко піддається на флірт.

Поки Ліза занурювалася в таблиці й аналітику, її думки гуділи, як офіс навколо. Вона уявляла, як Женя і Катя зараз у школі – чи не забув Женя взяти спортивну форму, чи не дражнять Катю за її любов до блискучих аксесуарів? Але головне – вона думала про те, як справити враження в цій новій ролі.

– Тільки не облажайся, Лізо, – шепотіла вона собі, гортаючи сторінки звіту. Максим тим часом кинув ще один коментар:

– Ти швидко вчишся, Лізо. Але дивися, у нас тут головний бос – Олександр Владиславович – любить, щоб усе було ідеально. Не раджу потрапляти йому під гарячу руку.

 Ліза підняла брову, відповідаючи з гумором:

– Дякую за попередження, але я пережила народження двох дітей і розлучення. Думаю, одного боса я якось витримаю.

Максим посміхнувся, але в його очах промайнула тінь – ніби він уже планував, як використати її новацтво собі на користь.

До обіду Ліза вже розібралася з базовими завданнями і навіть внесла кілька пропозицій до звіту, які Олена схвалила з ноткою здивування.

– Ти швидко адаптуєшся, це добре. Завтра буде нарада з керівництвом, тож готуйся, – сказала HR-менеджерка, поправляючи окуляри.

Ліза кивнула, відчуваючи, як у грудях змішуються гордість і тривога. Вона кинула погляд на Максима, який уже шепотів щось іншій колезі, і подумала: "Офісні вовки скрізь однакові. Але я не здобич." З цими думками вона взяла телефон, щоб написати Жені й Каті:

"Перший день – я жива! Як ви там?"

Відповідь від Жені прийшла миттєво:

"Мам, ти -  крута! У нас усе ок, але Катя знову загубила свій блискучий пенал."

Ліза посміхнулася, відчуваючи, як тепло від дітей додає їй сил. Цей день був лише початком, і вона була готова до будь-яких викликів – чи то офісних інтриг, чи то суворих босів.