2

-- Ви себе гарно почуваєте?

-- Так, дякую. А чому ти питаєш?

-- Ви виглядаєте блідою та змученою. Це правда, що вагітність важка?

-- Що? Даруй, а звідки ти знаєщ? Хоча ні, не хочу знати. Я б не хотіла про це говорити.

-- Чому?

Її запитання було таким щирим здивуванням, нече це її ображають.

На такбло засвітила цифра ДВА.

-- Бо це болюча тема для мене.

-- Чому?

та що з цією дитиною не так?!

-- Я не можу тобі всього пояснити, ти ще мала і не все зрозумієш.

-- Це дійсно так?

ТРИ

-- Що так?

-- Ви вважаєте, якщо я мала дитина, то не зрозумію чому дорослі не хочуть свою дитину?

ЧОТИРИ

Про що це воона взагалі, як можна не хотіти таку дівчинку?

-- Як твоє ім'я?

-- Мені б хотілось, аби мене називали Софія.

-- Софія, мила. Це неправда, тебе хочуть, тебе люблять батьки, я впевнена.

Жінка зрозуміла, що не знаходить слів та сил аби далі говорити: лице почало горіти, губи тремтіти. До горла підступила кляте каміння. Мабуть це так боляче, коли тебе не хочуть. Дивитись на батьків і почувати прикрість свого існування.

-- Але це так.

П'ЯТЬ

Чого цей клятий ліфт так довго лізе.

Марія відчувала себе замкненою разом з біллю на одинці, і цю біль звати софія. Її раптом почало давити, мабуть так себе відчувають хворі на клаустрофобію.

До цього дня, Марія вважала своє життя помилкою, бо вона підвела усіх хто її любив, та підтримував. Усіх хто покладав на неї хоч якусь надію. Вона не вважала себе гідної дитини, підліткова залежність, арешт, не стосунки, а катастрофа. Вона знала, щзо слабка характером та волею. Ніхто не хоче таку матір. Така людина не має права на батьківство, тому вона тут.

І ця дівчинка поряд у якої все життя попереду і є шанс прожити прекрасне життя, не зробивши тих жахливих помилок.

Сльози розмили зір, все що жінка з себе ледь видавила:

-- А я б хотіла таку доню як ти.

ШІСТЬ

Двері ліфту вввідчинились, Маша повільно вийшла не обертаючись, дівчинка залишилась в кабіні.

-- Я і є в тебе, але ти мене не хочеш.

Двері зачинились.

-- Що?

Її наче струмом вдарило, цього не може юути, це якийсь страшний жарт, чи телешоу з прихованою камерою.

Вона повернула голову у бік ліфта, але там стояли дерев'яні двері за якими зберігали різний мотлох. Поряд почувся звук відкритого ліфту, вона мабуть помилилась, але ні. ліфт був один. Марію ледь не знудило від нереальності ситуації.

Телефон задзвонив у її кишені, на екрані з'явилось фото колишнього, батька ненародженої дитини. Він знав, що вона робить аборт та не заперечував. Коли Маша поглянула на фото то зрозуміла кого нагадувала дівчинка в ліфту, у неї його очі, такіж темні. Сумка випала з рук, зошит розкидав папір навколо ніг.

-- Алло, Маша, ти у лікарні?

-- Це дівчинка Андрій, у неї твої очі і вона хоче аби її назвали Софія.

-- Звідки ти це знаєщ, ти що вже ...

-- Ні, але здається ми з нею спілкувались.

-- Це жарт? Так, залишайся на місці я зараз приїду

-- Не важливо, Я не можу цього зробити, вона відчуває що її не хочуть. Що ми її не хочемо. Андрій, вона така чудова.

-- Я їду, нічого не роди. -- на фоні почулось крацання замка.

-- Збери  нас додому.