1

Вона йшла по коридору міцно стискаючи до грудей медичну картку з янголятами на обкладинці. Хай як не пишались медики своєю охайністю, та їх невизначеність у розмірах папіру стирчала з зошита з усіх боків. Дорожня сумка давила плече, вона точно щось забула, хоча список був невеликий: халат, капці, спідня білизна, гігієнічні прокладки, документи та інше. Список логічний, але все одно не утримувався у голові, бо тепер її нудило не тільки зранку. Навіть улюблений запах не допомагав вгамувати шлунок: у лікарні якраз закінчили ремонт, на який клав казявку хлопчина в коридорі, поки його мама топила нудьгу в телефоні.

Світло-жовтий колір стін заспокоював, а не гучні розмови пацієнтів та впевнена та трохи горда хода медперсоналу вселяли надію, що тут з неюне може трапиться нічого поганого. Якби зле не стало -- Їй допоможуть.

Гінекологічне відділення чекало на шостому поверсі, і хай, як не важка була сумка нка плечі, вона відмовивилась від підтримки якби не вмовляли рідні скласти компанію. Марія прагнула самотності у цю мить, навіть доплатила за окрему ВІП-кімнату, аби нікого не бачити. Їй здавалося, що якщо вона почне говорити на цю тебу з будь-ким, щось важливе у ній зламається.

Шостий поверх -- це занадто високо у її стані. Її нудить нещадно, та й від страху не рухаються ноги. Маша не спала доранку, розрядивши телефон від Тік Току, тому ледь донесла тіло до ліфта, уявляючи, як нарешті підіпре своє тіло до стіни поки її піднімає в місце, що лякає до панічних атак.

О, ні.

Поглянувши на скупчення невдоволених як і вона пацієнтів, зрозуміла, що це надовго.

Маленький ліфт, що піднімав за раз не більше шести чоловік -- це надовго. Ще й підвезли дідуся на візку. Говірлива санітарка котила той візок, як мама на прогулянці з дитиною,  постійно питала як він і чи гарно себе почуває і от-от підхопить на руки та поплескає його по кістлявим сідницям.

Марія скинула сумку на підлогу, аж раптом почула дзвін відкритих дверей ліфта. Дивно, наче був один, невже встановили новий під час ремонту?  та люди залишились на місці, лиш постійно напівкроку просуваючись до старого ліфта, не звертаючи уваги на відчинені поряд двері.

До чорта всіх. Підхопивши сумку з підлоги, жінка вскочила сама.

У новому ліфту стояла одна однісінька дівчинка, яка наче чекала компаньйона.

-- Ти когось чекаєш мила? -- така малеча не може їздити сама.

Дівчинка років шести-семи, білява з крихітним хвостиком на маківці, синя суконька та рожеві кеди. Така собі маленька лялька.

-- Вже ні. Вам на шостий поверх?

-- Так. А звідки ...не зважай. Дякую.

Дівчинка натиснула шистірку і двері повільно зачинились відрізаючи пасажирок від натовпу. На табло висвітилась цифра ОДИН.