Історія 2. НАМИСТО СИЛИ

О, як в цей момент Марильця ненавиділа Горація! Зараз лиш одна згадка його імені змушувала тремтіти як у лихоманці. Вона дивилась на невеликий пакуночок і ледь стримувала себе від люті.

- Виглядає загадково, - протягнула Златка та потягнулась до пакунка. 

Марильця кинула на подругу сердитий погляд. 

- Це не твоє, – буркнула вона і перехопила його з рук відьми. Пакунок в руках був легким. Дівчина обережно ним потрусила і звузила очі. На підлогу випав невеликий клаптик. Марильця й отямитись не встигла, як Златка вже схопила його.

- Це записка. Від Горація! – втішено вигукнула вона.

- Віддай! – Марильця вже відверто сердилась. Подруга кинула на неї хитрий погляд і взялась голосно читати, комічно перекривляючи Горація.         

- «Люба Марильце!» Ти чуєш? Він назвав тебе любою! Хіба це не мило?  А ось!  - Златка вчасно ухилилась від роздратованої подруги, ледь не потрапивши під прокляття. Втім швидко пригадала про нелегке становище Марильці і нахабно посміхнулась. -  «Вибач за шкоду. Щоб загладити свою провину, я благаю про зустріч…» 

- Що? Цей нікчема викрав моє намисто і благає про зустріч? – все у хаті забриніло від голосу Марильці. Відьма не тямила себе від люті. Кролик, який сидів у кутку, припинив гризти морквину та вирячив на неї свої червоні очиці. – Вибач Щиплику, – винувато зітхнула вона. – Що ще пише цей нахаба?

Златка швидко забурмотіла,    

 - «Думаю тобі сподобається подарунок, а щоб не залишати тебе в нерозумінні, будь ласка, переглянь те, що на диску. Я думаю, це допоможе тобі мене знайти на фестивалі. Коли будеш готова, доторкнись до печатки на квитку, точні координати часу та місця вказані чарами. Тобі не варто хвилюватись, все буде безпечно!» Ого! Де він тільки такому навчився? 

- Це дуже необачно, залишати квиток із вільним доступом. А якби хтось раніше  торкнувся печатки?

- О, не будь такою занудою! – скривилась Златка. Вона і далі продовжувала торочити щось своє, але Марильця вже не слухала.  Дівчина мовчки взяла записку із рук подруги, зім’яла її і жбурнула в смітник. Вона й не намагалась там щось прочитати. Всім було відомо, що у Горація був огидний почерк і ніхто в Академії ніколи не міг розібрати написане, тільки Златці це завжди якось вдавалось.   

У пакунку Марильця знайшла якусь синю тканину та швидко запідозрила, що то було якесь вбрання.   

- Тут є диск. Якийсь «Мандрівний замок » , - Златка невинно посміхалась і трусила диском в повітрі. – Глянемо, що там? 

Відьма важко зітхнула, визнаючи поразку.

Загалом анімація їй навіть сподобалась. Легкість та невимушеність оповіді захопила її з перших хвилин та змусила тимчасово забути і про нав’язливого Горація, і про прокляту записку. 

- Мені здається, я знаю ким він буде... – протягнула  Златка. 

- Хаулом! –  в один голос вигукнули відьми і голосно зареготали.

- Ти не підеш зі мною? – жалібно заскиглила Марильця. – Без намиста я зовсім не маю сили. Я не чую свого фамільяра. Я навіть не знаю, що мені б порадив у такій ситуації Щиплик! – вона ще раз зиркнула на білого кролика, який ніби й не зважав на переживання своєї господарки. Він спокійно сидів у кутку і хрумкотів морквою, а його червоні очиці світились від задоволення.  

- О, я б залюбки вирушила з тобою, але в мене є деякі справи. 

Мабуть, в цей момент Марильця виглядала засмучено, бо подруга відразу ж прийнялась її заспокоювати. 

- Годі тобі! Все буде гаразд. Повернеш намисто і будеш чути свого Щиплика. 

- Так, але до того, я буду зовсім безсилою. Раптом щось станеться?

- Горацій хоч і нікчема, але не настільки, – впевнено мовила Златка.

Коли Марильця врешті залишилась сама, їй знадобився деякий час аби прийняти неминучість події, що станеться. Вона обережно розгорнула синю тканину плаття, про себе відмічаючи, що те було точною копією вбрання Софі. Причепурившись та схвально оглянувши себе у дзеркалі, відьма кінець кінцем торкнулась печатки на листі.

- Хай тобі грець! 

Марильця стояла посеред пишно прибраного залу. Мабуть, її з’ява з повітря посеред фестивалю здивувала б інших учасників, втім людей довкола було настільки багато, що дівчина легко розчинилась у натовпі. Звичайно,  вона знала, що має шукати хлопчину схожого на Хаула, однак ніяк не очікувала, що таких Хаулів буде декілька!

- Один Хаул, два Хаули, три Хаули… 

Марильця рахувала юнаків і, нарахувавши до одинадцяти, врешті кинула цю справу. 

«Це як шукати голку в копиці сіна!» - роздратовано подумала вона. Наряджених у різний одяг і водночас схожих на Хаула юнаків було багато. Вона стояла розгублена, очікуючи, що можливо Горацій сам її знайде. Однак простоявши на одному місці якийсь момент та відчуваючи як стає дедалі спекотніше у приміщенні, Марильця зрозуміла, що годі  чекати на диво. 

- Варто довіритись собі, – пробурмотіла вона і обережно промайнула крізь натовп, вишукуючи менш людне місце. Знаючи Горація, зараз він теж відчував себе некомфортно.  

Марильця з цікавістю оглядала людей, їхні пишні костюми, дещо дивакуваті зачіски та вигадливі прикраси. Серед них були й такі, що взяли з собою домашніх улюбленців, не забувши нарядити їх у кумедне вбрання.