14. Ловись рибко –велика й мала.

Усі ключові постаті міста терміново були викликані на екстрене засідання. Самуїл сидів за столом похмурим. Він виглядав втомлено, далося взнаки недосипання та постійне напруження, під очима з’явились темни круги, між бровами залегла глибока зморшка: - Пані та панове. Є нова інформація, і вона тривожна. Потвори серед нас. Але є й добрі новини більшу частину ми вже знищили.

Всі присутні напружилися, насторожо переглянувшись.

- Ми й може виглядаємо не дуже, але ж не оттаке.- пошуткував Анатолій, намагаючись розрядити ситуацію. Самуїл лише скривив рота, що мабуть означало що він зрозумів жарт, втім не до сміху:

-Розслабляємося, панове. Видихаймо. Присутні поза підозрою всі перевірені історією своїх життів. Отже, є потвори, які проникли у місто і селища ще до їх виявлення, та до кровавої сутички. Є, які народжені або будуть народжені вже від людей. Та й потвори досі продовжують проникати з території Красноокнянського району.

- Цього не може бути у нас усе перекрито, - заперечив командир прикордонної служби.

-Так, перекрито – підтвердив Самуїл, - Але тільки згори. Вони ж йдуть з-під землі. Вирили тунелі. Ось такий ми сюрприз виявили, панове!

У багатьох дух забило в грудях. Спочатку спустошено замовкли, доки з вуст когось не вирвалося перше слово яке стало поштовхом для бурхливого обговорення.

«Що будемо робити? Треба виловлювати та без жалю вбивати. В місті?!  Як виловлювати? А якщо вб’єте не того? Видати усім зброю! Що ви мелєте? Зараз як почнуть усі пуляти з переляку. А якщо потвори зброю отримають? Аби ляпнути хіба-що. Є якісь тепловізори щоб вираховувати ті тунелі?».

Самуїл продовжував: - Також ми вже тримаємо під наглядом деякі салони краси, що під себе пристосували потвори. Вони там спилюють і нарощують нігті, маскуються, реставрують підпиляні зуби. Меж іншим, працюють на них звичайні люди, вони чи залякані, чи не розуміють з ким мають справу.

Хтось з присутніх випустив смішок: -Твоя жінка, Петрович, з салонів не вилазе. Ти там обережніше…

На мить сміх розійшовся по обличчям, та знов напружилися. Зморшки зібрались наче мисливські сітки розставлені щоб переловити усіх потвор які зробили ці рви на обличчях.

- Це ще не все. Вони вештаються у хоспісах, у лікарнях, шпиталях – там де людей можна вбити непомітно, чи там де люди вмирають від хвороб. Виявилось, таким чином потвори одержують енергію для регенерації. Під час людської смерті вони відновлюються. Але завдяки тому що за всякого бажання працювати вони не можуть, як ви знаєте, ця вада в них вкладена на генетичному рівні, то поки що намагаються проникнути під виглядом депутатів, відвідувачів. Такі вже й були затримані на місці злочинів.

Відчай та лють охватив присутніх, почався жвавий спір: «Боже правий. Це повна дупа. Отже ж підступні творіння! Як же їх вираховувати тепер?! Охорону треба усилити там. Усі салони позакривати до біса! Може й стоматології закримо, що за дурня?! Так скоро самі будемо виглядати як потвори. Лікарні -  неприпустимо! Це вже занадто для мене. Зупинить, я зійду, покурю!».

- Наші науковці приклавши неабиякі зусилля розробили новий тест, якій показує де є хто, але, нажаль він знов не точний. Похибка десь двадцять відсотків - то забагато. Тому за всякого бажання вирахувати потвор сто відсоткове поки що не вийде. Добра новина: ми навчились бачити ті підземні нори , виявилось вони є і під стінами Затоки. Отже, приходимо до таких висновків. Ситуація складна…

Народ хором відгукнувся як на гасло: - Але контрольована! – усі зареготали, аж взялися за живіт. «Все добре панове, тонемо!»

- Так і є. – Самуїл не зміг втримати посмішки.

- По-перше, завдання нашим вченим зробити все, щоб вираховувати істот зі сто відсотковою вірогідністю. Тоді б ми питання закрили швидко. Треба зробити усе щоб зі злощасного району до нас більше ніхто не проник. Те саме стосується й Затоки. Спостерігаємо, намагаємося не доводити до людських жертв. Тотальний контроль за народжуваністю. Усі підлітки, юнаки на вигляд 18-20 під перевірку, яка історія їх дитинства - фотографії, друзі тощо.. Під підозрою кожен хто з’явився в оточенні за останні шість років. Та проводимо інформаційну роботу із населенням, бережіть жінок, дітей, панове.

- Чи можна мені вставити і свої п'ять копійок? - Циля підвелася зі стільця щоб на неї звернули увагу, і коли перехопила її на себе, сказала: - Ми вже знаємо стільки їхніх слабкостей. Чому б не влаштувати пастку?

- Ага. Звести в одне місто всіх дівок, коштовності та почекати трошечки. Зуб даю, не тільки потвори прийдуть…Прошу записати й мене добровольцем, за усіх у тій засідці посиджу! – чоловіки не стримували емоцій.

Надавши їм вволю посміятися, вона підняла руку. Повисмикувались та й годі. Та коли усі замовкли підкорившись її власному жесту, продовжила розвивати питання яке її вкрай хвилювало:

- Не поспішайте докоряти мені. Я тут про все це думаю декілька тижнів…А зараз мене осяяло, такі солодкі умови вже випадково створені! Поміркуйте секунду, панове, де…Так, саме там. На моє розуміння потвори роблять переселення, так треба їм допомогти це зробити як найскоріше. Зроблю припущення, можливо в Красноокнянському районі вже й немає потвор, а точково воюють з нами вони лише відволікаючи увагу.

- Розумні сволоти.

-Так, вважаю є в них якісь план дій. Як ви знаєте вони зовсім не тупі тварини, скоріш нас вважають такими,  розглядають з боку худоби, обслуги. Зверніть увагу, для того щоб добре жити вони нам не потрібні, а ми їм навпаки. Чому потвори вийшли зі своїх кордонів? Бо там все зжерли, вміють лише руйнувати, а кому створювати не було. Вони порозумнішали та змінили тактику. Про це трохи згодом. А тепер, давайте розставимо усі крапки над і,  - думки Цилі працювали як ніколи плідно. Один з синів вже там, воює. Донька, чоловік завжди під загрозою. Вона болюче усвідомила, що її щаслива родина може зникнути назавжди, тому поспішала,

 - За Муром в Затоці зроблені усі зручні умови для їх комфортного та безпечного перебування. Ми усі працюємо на те щоб в Затоці усього було вдосталь. Окрім того, чоловіків небагато, зброї майже немає. Та неймовірна концентрація жінок та дітей, які легка здобич. А головне - все відокремлене, потвори там відчувають себе у цілковитої безпеці. А ми зробимо ту фортецю – для них кліткою. З одного боку море куди вони не пролізуть боячись великої води, з іншого мур та лиман. Підземні ходи під нашім наглядом. Думаю, що потвор вже там і без того достатньо. Щоб інші туди підтягнулись зробимо облави по Одесі – не дамо їм почуватися спокійно. Далі, оголосимо що хочемо заховати золотий запас за надійними мурами Затоці. Перевеземо туди цяцьки, порадуємо монстрів, досить їм бідкатись. Четвертою штучною хвилею евакуації з коштовностями перекинемо в Затоку озброєних та обізнаних бійців жіночої статі під виглядом простих дівчат.