11. Більмо окові не шкодить, а тільки ним не бачать.

Циля надзвичайно любила море. Вже шість років кожного ранку не зважаючи на пору року, погоду, шторм, штиль, мороз чи дощ з ранку вона йшла на Ланжерон та приймала морські ванни. Це була не просто традиція – це був початок життя. Кожного ранку відродження. Як Афродіта заходила та виходила оновлена з піни морської. Вона звикла купатися топлес, чим засмучувала молоденьких поліцейських які з міркування безпеки чергували на пляжу. Вони відводили очі коли вона дивилась в їх сторону, та витріщились коли відвертала свою увагу. Вона була ще дуже гарна, підтягнута, спортивна, нема чого соромитись - частина світу, дитя природи. Тай, вона перша прийшла, коли вас ще тут не стояло, а може й ще в проекті не було! На цьому пляжі вона здається з народження всесвіту!

Циля плавала так довго що іноді необізнані, зальотні спостерігачі намагались її врятувати. Сміливці які кидались за нею в холодну воду були завжди нею врятовані та ставали їй друзями. Ну а як же. Зрозуміло що такі люди на дорозі не валяються. Подарунок долі. Треба брати. Вона шуткувала: «Ми спасли один одного, то тепер вже без сумнівів повинні одружитися».

     Одного дня, в ранці, виходячи з дому на море вона побачила новенький салон краси для чоловіків та жінок. Дивно, як до того його не помічала? Це добре, життя триває! Проходячи повз вирішила і собі зайти подивитися, узнати що до чого. Треба привести й себе до ладу. Досить страждати. Ще зовсім рано, а  салон було заповнено вщент гарними жінками та чоловіками які стриглись, робили манікюр, педикюр. Навіть стоматологія тут була. Робота кипіла. Циля потягнула ручку двері на себе, зстрижене волосся розлетілось від протягу який утворили відчинені двері. Майже на хвилину усі завмерли з насторожую розглядаючи Цилю. Чомусь їй здалося що усі дивляться на неї вороже. Але в ту ж мить вирази обличь змінились, розлились приємні, привітливі посмішки. До Цилі назустріч кинулась красива адміністратор та надмірно ласкаво почала розпитувати що їй потрібно. Циля хотіла записатися на стрижку, але виявилось що усе зайнято на два місяця уперед. «Два місяця? Я за вас рада. Тоді може манікюр?» Але й та послуга недоступна. Підкреслено люб’язно адміністратор відмовила їй та витиснула на вулицю. Сталося все швидко, це буле якесь приниження! Пригнічена Циля стояла посеред вулиці відчувши себе як ніколи старою та страшною. Наче не пройшла фейс контроль. «Тьху, що це було взагалі? Що за потвори?» в середині наростала злість «Да я ваш салон з землею зрівняю. Я нікому не дозволю з собою так чинити! Ще не народилась та, яка мені буде вказувати що я можу робити, а що не можу!»

Вони зіпсували їй ранок. Настрій погіршився. Проте попереду море, яке вилікує від людського непотребу. Ці запливи були її часом роздумів, осмислення. Вода змивала клекіт злоби, надавало сили та завжди заспокоювала. Саме в морі завдяки його бурхливої силі чи спокою вона знаходила найкращі рішення для будь якої хвилюючій думки, турботи. Ось і зараз пазли роздумів склались в логічні висновки. Ніяк не виходило з думок той новенький салон. Щось було не так. І тут її осяяла божевільна думка. Пройняв жах. А якщо вони вже поміж нами?