Протискаючись проміж натовпу велосипедів, інвалідних візків та людей на милицях Ната поспішала на засідання. Але ця вулиця була майже непрохідна. Маневрувати не вийшло. Довелося злізти з велосипеду та везти його поряд з собою. Чим ближче до міської ради тим було більш людей на милицях, з тростинами, та навіть з ходунками. Шкандибали, кульгали, когось котили, деякі лежали по під тіню дерев жебракували, протестували, а може відпочивали одразу й не зрозумієш, хтось взагалі рухався перекатуючись на руках по асфальту тягнучи за собою обмотані пеньки втрачених кінцівок.
Кожного разу у Нати немов кліщами стискувало серце від побаченого: « Боже правий! Таке враження що кожен другий каліка. Боляче. Дяка Богу, що ввели квоти та до влади все більш приходять люди які скалічені, вони як ніхто знають потреби та боряться за те щоб полегшити життя. Буде скоро результат. Все буде добре.»
Нарада була нудна та не продуктивна, увагу вже пів години намагався утримувати Гнат Йонович – огрядний дядько з хитрими веселими очима. Він щось палко промовляв звертаючись до зібрання, але дививсь поза людей. Такий солодкий, підкреслено ласкавий що аж нудило, він визивав у Нати лише відчуття недовіри. Занадто усім намагається бути до вподоби. Приїхав з іншого боку муру з Затоці де відокремились біженці першої хвилі, та й вважався одним з керівників тамтешнього життя. Хоч їй було цікаво узнати все з перших вуст, проте Ната відверто нудьгувала, вся ця тарабарщина порожніх слів та гасл її втомлювали морально та фізично. Думки рвалися поза цих вичурних промов, стільки треба зробити а з дядька ллється та не зупиняється. Він явно мав великий досвід у публічних промовах, та насолоджувався своїм умінням. Облесливі та фальшиві слова прикрашені гаслами перемішувались з бідканням. Нічого вкупі не дізнатися, все завуальовано. Насправді це виглядало навіть огидно він занадто вже падав перед усіма, та й ще скаржився про тяжкість життя в Затоці. Чия б корова мичала! Та кому?! Чоловікам та жінкам в більшості котрі були покалічені в тяжких боях з потворами. Ната взагалі вважала що з тим муром Затоки відбулась якась дикість: стіна всередині стіни, невже недостатньо що уся область відокремлена від світу якоюсь невідомою та містичною спорудою, яку в народі назвали Велика стіна? Це поганий приклад, а якщо кожне село почне будувати мур? То їх і без того звужений світ перетвориться у лабіринт, мишоловку. Якесь середньовіччя! Вона сиділа на стільці мов на жаринах, крутячись по сторонам, неспокійно міняючи положення видавала неприємні скрипучі звуки, тіло та меблі говорили за неї виказуючи незадоволення. Але чаша терпіння переповнилась коли Гнат Йонович відверто став нахвалювати, називаючи героями чоловіків які побудували той мур та залишились захищати жінок на тому боці. Ната не витримала, аж підскочила: «Пробачте, може ми їм ще й медальку дамо за те що вони повтікали та заховались за спинами жінок та дітей? Ви що тут за реальність вибудовуєте?!» - вона звернулась до зали: « Панове, вам нікому не свербить ця помпезна та нещира промова? Чи тільки у мене вуха в’януть. Неподобство якесь!»
Зала загуділа. Громада сколихнулась, нібито отямившись від гіпнотичного сну зашуміла: «Огидно це слухати! Досить бідкатись! Ганьба! Хай їде звідки приїхав і там розказує якій він герой! Мужик берега попутав. Боже правий, гоніть цього пана до його курорту, навіщо ми все це вислуховуємо вже пів години?! Досить товкти воду в ступі!» З кожним обуреним викриком Гнат Йонович зменшувався у розмірі. Людям язика не зав’яжеш. Дяка Богу, Самуїл не дав йому випаритися, хоч той і заслуговував. Він перервав цей невгамовний гул натовпу своїм сильним та впевненим голосом.
-Досить! Прикусить язика, будь ласка. -неквапливо він піднявся та звернувся до Ганата Йоновича, -Кажіть по ділу, немає часу на порожні розмови!
-Так, так, авжеж. Пробачте. Для забезпечення потреб біженців нам необхідно налагодити постійне постачання харчів, питної води, електрики тощо. Скрутне вже становище в нас, панове. Ситуація складна але завдяки нашім зусиллям поки ще контрольована. – Гнат Йонович поспішав сказати, але його знову перервали.
– Ви ж такі брами виставили, що й комаха не пролетить. –зауважив один з слухачів.
Гнат Йонович пропускаючи повз вуха жарти стурбовано продовжив: -Тільки з міркувань безпеки, панове. Ми ніколи не знаємо хто поряд з нами, тому нікому немає ходу. Тільки перевірені, не інакше. Бо біда буде. А там діти, жінки.
-Та ще там є поважний Гнат Йонович. – закінчив гірко всміхнувшись напівзрячий опонент з пов’язкою на оці.