6. Є сало, та не для кота. Є квас, та не для нас

«Безпека понад усе! Ми стоїмо на сторожі! Тільки тут ви знайдете мир та спокій!  Вам та вашім дітям нічого не загрожує!» — проголошував диктор з гучномовця. Відпочиваючі вже не звертали уваги, вони звикли до цих промов на кожному кроці. Були розслаблені відчуваючи себе захищеними.  Спокійні, навіть мляві, не хотіли думати, забагато хвилювань, мозок більше не витримує страждань. Літня спека з келихом шампанського як ніхто інший дарують забуття.  

Спекотно, та й  шуму забагато щоб утримувати будь які думки. Неможливо зосередитись, та чи потрібно?

Гучні розваги діточок, невгамовний гучномовець, гомін чайок, гул моря та таке миле вуху : «Кукурудза! Солодка, гаряча кукурудза!» . Наче музика заспокоював тій гомін. Хвилі того пляжного галасу змішувались з шелестом об каміння та пісок хвиль моря та утворювалась рівновага..

-Яке щастя, що побудували той мур. Мудре рішення. – Катерина торкнувшись губами краю холодного келиха спробувала на смак вино з нової пляшки.

-Так, Слава Богу, цілковита безпека! Сфоткай мене, будь ласка! Надішлю своїм. -Ліля граційно поклала ногу на ногу, випростала плечі, заклавши одну руку за голову оперлася на другу та всміхнулась такою яскравою голлівудською посмішкою, що майже затьмила Сонце. Позаду шуміло, клекотіло обурене Чорне море, вода почала  хвилюватись, втім бризки робили добру справу виблискуючи як діаманти обдавали та прикрашали Ліліну витончену постать солоную та освіжаючою рідиною.

-Давай вип’ємо! За перемогу! - виголосила тост Ліля.

-Хвала та честь воїнам світла! - Катерина кинула завчене гасло протягуючи келих.

-Вічна дяка відвазі! –  з гідністю закінчила Ліля. Залунав воявничий дзвін бокалів.

      Катерина була Лілі дуже симпатична, а ще більше подобався її молодший брат. Його хитрі посмішки були як неочікувані постріли, які влучно потрапляли у підставлену заздалегідь та акуратно розгладжену в районі Лілиного серця мішень.

Дівчата швидко стали подругами бо були схожі, обидві яскраві та веселі, обидві брали від життя по максимуму, вважали що требі жити тут та зараз.

Катерина була гарна. Аж опалювала, така гаряча. Яскраве помаранчеве волосся, коротка стильна зачіска та завжди спортивний одяг який вона носила з такою гідною подачею, з таким високим значенням, наче вечерню сукню на бенкеті. Її горда постава мабуть багато могла розповісти про виховання, вона завжди трималася вільно, впевнено, всюди була в своєї тарілці, говорила спокійно з приємною посмішкою та вміла донести значення своєї промови кожному. Хоч з нею було не дуже легко, треба повсякчас контролювати себе підбираючи слова аби не вскочити в халепу, втім було надзвичайно цікаво. При цьому Катерина була матусею двох діточок. Спортивна родина. Кожного ранку вони тренувалися, роблячи пробіжку понад моря, іноді до них приєднувалась і Ліля, а інколи ще й Макс брат Катерини. Він був дотепний, хоч говорив не багато втім жартував влучно.

-Подобається мені твій брат.- Ліля вирішила нарешті йти в наступ.

-Навіщо він тобі здався?! Бабій та впертий як баран, непоступливий. Дратує мене, та й тим ще й пишається.

-Мені саме такі і подобаються. Люблю гонорових, зі своїм баченням та розумінням світу. Та й взагалі вже потрібую залицяльників. Відверто кажучи - я нудьгую.

-Як скажеш. Але потім не треба скаржитись. Я тебе попереджала.

«Безпека понад усе! Ми стоїмо на сторожі! Тільки тут ви знайдете мир та спокій!  Вам та вашім дітям нічого не загрожує!» -повторював як навіжений диктор з гучномовця.