5. Буває, що й корова літає.

Де брати енергію?

Коли встала стіна та відокремила Одесу та Одеську область від усього світу, для того щоб вижити в цих жорстких умовах перед мешканцями міста та області які залишились в цій пастці повстало здавалось нездійсненне завдання: пошук енергії.. Всі розуміли що запаси палива будь-якого виду дуже швидко скінчяться.  Економія ресурсів ситуацію не врятує, але це вкрай необхідно для впровадження всіляких сучасних інноваційних технологій.

Монополії на електроенергію більше не було, газові та нафтові корпорації залишилися в минулому за стіною, злодії заперти в Красноокнянському районі. Тому ніхто не заважав розвитку альтернативи. Зелена енергетика тріумфувала. Енерго перехід пройшов не так гладко як хотілося, але через гостру необхідність відбувся досить швидко та ефективно.

Поки вчені шукали ще можливості - місто та область забезпечували сонячні, вітрові електростанції, одна електростанція  на біогазі та біомасі та одна мала гідроелектростанція, які на момент появи стіни в сукупності виробляли понад 350 мегават. Цього було все ж вкрай недостатньо, проте в такій ситуації і це вже було не погано. На жаль непостійний характер роботи, залежність від погодних умов і неможливість регулювати їх потужність ускладнювали життя. Втім, вже через два роки додалося видобуток енергія від переробки сміття, цього ресурсу було достатньо. Сміттєзвалище на сміттєзвалище,  це ж золота жила! Диву даєшся як за стільки років на такий великий регіон не побудували хоч один сучасний завод по переробці сміття! Тому справа була дуже перспективна. Взагалі все що відносилось до державного майна було занедбане, залатане косо, криво, аби живо. Єдина ТЕЦ розвалювалась на очах, та працювала лише як котельня для частини міста. Область та місто виявились зовсім не автономні, вкрай залежні від  світу, котрий залишився за стіною. Усі котельні встали за відсутністю палива. Але що маємо, то маємо та й з тим і йдемо вперед. Через декілька років понамірянь додали та розвинули хвильову енергетику, далі побудували невелику осмотичну електростанцію. Хто нічого не робе, той нічого й не має.

      Одного дня Кирило влетів в альма матер мов вихор, розхристаний, чимось окрилений. Та з порога навіть не привітавшись почав викладати розпираючи його думки:

 -Людині потрібна енергія, що ж зробимо людину електростанцією. Адже в самій людині стільки енергії що якщо її зібрати, посилити, то того вистачать для багатьох потреб. Серце, дихання, голос –звукові хвилі, ходіння, будь які коливання, біг, мускульну працю. На користь піде будь яка механічна енергія, навіть блимання очима.. Це ж неймовірно потужні станції, ця енергія «зелена» як сонячні батареї але вони не залежать від обставин, вони залежать лише від того живе людина, чи ні.

-На ловця і звір біжить. Так ось чому тебе не було тиждень. По-перше, якщо ще раз так зникнеш не попередивши то тебе буде відчислено. По-друге, ти Америку не відкрив. По-трете, діло за малим, залишилось лише зробити декілька виноходів. Є в глечику молоко, та голова не влізає. -всміхнувся Євген Михайлович.

-Так, я це знаю. Я ж не з порожніми руками, є думка як втілити все це в наших умовах. Воно ще мабуть сире, но мені здається вигорить. Але навіть до того як ми все впровадим потрібно вже використовувати міста скупчення людей, а ще краще зробити направленні потоки в деяких локаціях, щоб проходячи їх люди постійно віддавали енергію. В нас не так багато зараз людей, проте ми можемо зробити маршрути у місті так щоб вони проходили, їздили саме там де потрібно. Треба рухатись в цьому напрямку.

-Де брати ресурси на усі ці розробки? Хоч другого виходу все одне немає. Було б пшоно, а каша буде. Викладай, геній, будемо міркувати.