4. В тихому болоті чорти водяться.

Спочатку все було тихо. Перші роки коли люди залишились відрізаними від усього всесвіту Великою стіною та пристосовувались до нової реальності, в Краснокнянському районі відбувалося щось страшне. Постріли, моторошний сміх, дикі п’яні крики. А що вони могли зробити коли самі були безпорадні?! Взагалі боялись проходити десь поряд. А потім усе стихло. Нібито нічого й не було. Усі заспокоїлись, якось забули про цей відокремлений світ. Коли ж згадували карали себе що не втрутились, але досі не було розуміння як вони на той час  могли це зробити.

Проте іншосвіт пам’ятав та готувався.

      Доброзичливе личко, наївні дитячі очі, врода, густе як кінська грива блискуче волосся, довгі тонкі пальці красивої витонченої форми, нігті які прийняли звірячу форму і міць, та такі ж загострені убивчі зуби. Навіть милуватися хочеться, поки не покажуть свій жахливий оскал, такі вони досконало красиві, однак це лише маскування яке придумав якійсь злий дух пітьми намагаючись зробити творіння максимально вбивчими. На рівні підсвідомості ці гарнюні визивали тваринний жах, однак їх чистий, безневинний вигляд обманював зір і людський мозок заспокоювався.

А втім навіть волосся створіння були знаряддям для вбивств, понівечень. Різко рухаючи головою, розхитуючись істота викидала волосся як стріли чи отруйні голки, які розлітались навкруги рубаючи плоть.

 Їх шлунок був бездоганний для здатності виживання, він приноровився перетравлювати усю органіку без шкоди для організму. Могли споживати будь-яку навіть дуже забруднену, тухлу вода без усіляких наслідків. Тулуб тварини дуже жилястий худорлявий, однак недолюди не були в змозі контролювати свою неймовірну ненажерливість тому швидко набирали вагу стаючи товстими, неохайними. Одначе незважаючи на свій незграбний вигляд все одне залишались дужими та спритними, неймовірно смертоносними, вражаючи хорошою реакцією та рухливістю диких тварин.

Ця мерзота полюбляла прикрашати себе. Вони тягнули до себе усе що блищало, нагадувало золото чи срібло, яскраві блискучі камінці, брязкальця, намиста, полюбляли кутатися в хутро тварин, тому навкруги тварини зникали швидко. Очі потвор загорялись а руки тряслися від задоволення коли отримували якусь цяцьку. Але кмітливі тварюки швидко збагнули що таким чином видають свою суть. Тому зуби вони підпилювали, кігті згризали до м’яких подушок пальців, а бугристі звірячі нарости на кігтях приводили до вигляду людських. Прикрашали себе тільки на самоті.

Вони дуже швидко вчились, а ще швидше розмножувались. Той приплод був одразу до п’яти дитинчат. Малеча була дуже гарна, росли та міцнішали швидко в три рази бистріше ніж людські діти. На шостий рік вони виглядали на вісімнадцять та не мали ні яких ознак потвори, тому достатньо довго мали можливість бути непомітними, загубитися поміж суспільства. Безневинні, як звичайні діти та підлітки, але саме в цьому віку в одну мить перетворювались на не знаючих жалю вбивць. Нігтики міцніли до шкуродерних кігтів, зуби ставали іклами.

Найстрашніше, що якщо ця потвора спарювалась з людиною то в 90 відсотках випадків народжувались монстри. Їх самиці з другим приплодом гинули, та щоб себе убезпечити після перших пологів вже не допускали до себе самців, тому потвори полювали на жінок. Проте самці кожного разу намагались, тому що були повни інстинкту голодної тваринної хиті, нестримного потягу до спарювання. Сутички потвор поміж собою завжди скінчались чиєюсь смертю. Тому вони почали шукати інші шляхи для задоволення.

Яку загальну ціль вони переслідували? Жити в задоволення, вбивати, розмножуватись, жерти, руйнувати, знищувати, збирати цацки, захоплювати нові землі тому що там де вони вже побували майже не залишалось нічого живого, лише руїни та обглодані кістки. А вони ще й хотіли утіх, задоволень. Усі бажали дикої влади, та здобували її пристрасно катуючи, знущаючись над людьми. Якесь божевільне палке прагнення помститися за те що стали тваринами, за те що їх не врятували, відокремив змусили перехворіти невідомим, невиліковним та перетворитися у монстрів. Нові покоління потвор вже й не знали звідки та ненависть, але до людей були запалені цією люттю. Невгамовна жага.  Відчуття потреби знищити та отримати насолоду гнало їх далі. Погасити цей невситимий, пекучий голод і було їх єдиною великою метою.

Підступні та хитрі вони швидко пристосовувалися, навчились маскуватися, вміли чекати. На якомусь етапі свого полювання потвори зрозуміли, що якщо швидко знищать людей, то самі загинуть. Значно краще людину використовувати як худобу, кого з’їсти одразу, з ким побавитись, когось використати для розмноження, когось для регенерації та лікування. Мали користь з давно відомого факту що після смерті у всіх померлих людей мозок, буквально вибухає енергією. Це відбувається через дві-три хвилини після зупинки серця і триває близько трьох хвилин. Неймовірно потужні сплески електричних імпульсів, які ніколи не спостерігаються у живої людини. Вони підпитуватись тим, відтворюючись, загоювали рани. Ця енергія робила потвор на деякій відрізок часу ще сильніше, а головне здатними регенеруватися, заліковувати найстрашніші вади.

Монстр так неймовірно з зовні був схожий на людину, що вирахувати хто є хто практично було неможливо. Все ж деякі ознаки для їх пошуку були. Багато діточок, ікла чи спиляні зуби, когті –чи короткі нігті, товста чи навпаки худа статура, гарні, густе волосся, прикраси. Потвори не любили велику воду, тому не вміли плавати, ніколи не заходили в річки чи море, чогось жахались. Наче Нептун був їх природним ворогом. Монстри були неймовірно ледачими не вміли та не хотіли працювати, тому будь яка фізична праця чи робота де потрібно напружуватись була для них апріорі неможлива, навіть тимчасово неспроможні докладати зусиль. З іншого боку це було логічне бо перетворилися вони з людей які теж не вміли чесною працею заробляти на життя.