ЧАСТИНА І

Йшов 1975 рік. Будувалась Байкало-Амурська магістраль, Київське «Динамо» вперше стало володарем Кубку Кубків УЕФА, на орбіті Землі  стикувались космічні станції Союз і Аполлон, де космонавти Олексій Леонов і Томас Стаффорд потисли один одному руки в стані невагомості. А в маленькому українському містечку на Полтавщині життя текло  повільно і буденно. Тут не відбувалось ніяких надзвичайних подій. Щоранку біля продуктових магазинів шикувалися довгі черги. Люди з бідончиками і скляними банками чекали коли привезуть молоко і сметану. В черзі дізнавались про всі новини: хто одружився, хто помер, хто народився. Втаємничені ділились інформацією про те, в якому магазині сьогодні «викинуть» дефіцит. Люди радились що робити, коли каченята «впали на ноги», чим виводити з огороду «капустянок», як закривати огірки, аби банки не вибухали…  

Надворі стояло літо. Школярі були на канікулах. В піонерських таборах за літні місяці проходило три зміни по 24 дні. Більшість дітей перебували на відпочинку як мінімум  одну зміну, решту літніх днів вони проводили вдома, де батьки їм завжди давали якісь завдання: чи то сапати огород, чи доглядати домашніх тварин, чи фарбувати паркан… В містечку всі жили в приватних будинках з присадибними ділянками, тому роботи по господарству було багато. А ще в кожного школяра був довгий список літератури, яку треба було прочитати за літо.

Марія прокинулась, коли вже сонце стояло високо над горизонтом. У відкриту кватирку заглядали червоними очицями ягоди на вишневих вітах. Вони були так щедро налиті дощами і сонячним промінням, що гілки вгиналися під їх вагою. Марії було п'ятнадцять, були літні канікули і вона може й хотіла поніжитися в ліжку довше, але почуття відповідальності заставляло підніматися, вона знала, що вдома на неї чекала робота. Присівши на краю ліжка, дівчина шукала очима одяг, коли до її слуху донеслася розмова:

• Він приїде завтра вранці, а увечері Ліда запрошує всіх, щоб познайомити його з родичами, -  говорила схвильовано бабуся.
• Не можу повірити, що це відбувається насправді, - дивувалася її мама, - Яке щастя, що хоч один знайшовся!
• Так, Маринко, мені теж не віриться. Вона скільки пережила! - зітхнула бабуся.
• І хто б подумав, що це її син? – продовжує мама з подивом.
• Коли вона їздила до нього, то він признав її, - чувся бабусин голос, - Вона розповідала про його дитинство, і він наче згадав щось.
• Наварю вареників, щоб пригостити гостя, - загорілась ідеєю мама.

Марія поспіхом натягла через голову ситцевий сарафан в червону смужку, так-сяк причесала волосся (її модна стрижка «сассон», як у французької співачки Мірей Матьє, не вимагала особливого догляду, можна було разок пройтись гребінцем, мотнути головою і – вуаля - зачіска готова) та поквапилася просунути свій цікавий ніс в щілину між дверима на кухню, де йшла така інтригуючи розмова:

• А хто приїжджає? – поцікавилась дівчина, потім, спохватившись, додала, - Доброго ранку.
• Нарешті ти прокинулась, Марійко, - мама підняла руки догори, - я вже думала тебе будити!
• Так хто приїжджає? – допитувалася донька, всідаючись за стіл, де вже стояв її сніданок: кухоль молока і пиріжок з вишнями.
• Співак Микола Бугаєць.
• Той, що по радіо? – здивувалася Марія.
• Так.
• Ви жартуєте зі мною, - образилася дівчина.
• Це правда, - кивнула головою бабуся, - він гостюватиме аж два тижні.

Бабуся не була прихильницею жартів, тому в Марії з’явились підстави повірити цій новині, як наслідок її рот самовільно відкрився, а очі округлились.

Маріїне життя пройшло здебільшого біля радіоприймача. Вона була хворобливою, в дитячий садочок не ходила, росла вдома під наглядом бабусі. З дитячих розваг у неї були кольорові олівці, альбом, лялька, діафільми і… радіо.

Чорна коробка з регулятором гучності ховалася за шторами у вітальні біля вікна. Ручка зламалась за невідомих обставин, тому Марія крутила металічний стержень, на який та ручка була колись насаджена. Вона слухала все: новини, передачі про колгоспне село, театральні радіопостановки, концерти класичної музики, тощо…З перших нот музичної заставки вона могла відрізнити «Радионяню» від «Пионерской зорьки». Дівчинка знала майже всі пісні, які звучали по радіо, могла переказати всі постановки (особливо полюбилася їй «Кайдашева сімя», яку вона перед сном артистично і завзято переповідала бабусі аж поки та не засинала), і з точністю до хвилини вона могла передбачити вихід в ефір кожної передачі. Марія вчила українську мову разом з програмою, яка здається, звалась – «Слово про слово». Часто увечері вся сім’я слухала концерти на замовлення радіослухачів. Марія завжди чекала, коли в радіостудії поставлять пісню про чорнобривці, яку вона дуже любила. Мама розповідала, вона зовсім малечею, співала її на свій лад, приплітаючи слова іншої пісні:

«Чорнобривці насіяла мати.

Степом, степом…».

Батьки сміялися, коли чули таке попурі, а донька ображалась, не розуміючи, що ж не так. Зрозуміло, що Марія добре знала всіх виконавців, і зокрема співака на ім’я Микола Бугаєць через його проникливу пісню про матір. І ось завтра він приїздить в їх містечко! Неймовірно!

Мама подивилась на вираз обличчя доньки, на німе запитання, яке читалось на ньому, і почала пояснювати:

• Виявляється, Микола Бугаєць – син нашої родички баби Ліди. Колись давно, він і його менший брат загубились. А зараз, коли він став відомим, Ліда його впізнала. Спочатку вона написала йому листа, а потім їздила до Києва, щоб з ним зустрітись. Вони довго розмовляли, згадували минуле, їх спогади співпали, а це значить, що вони – мати і син. Завтра він приїде і ти його зможеш побачити.
• А де його брат? – поцікавилась Марія.
• Не знаю, - відповіла мама, збираючись на базар, - Мені вже немає часу розмовляти. Іди допомагай бабусі.