розділ 2

Як уявляють,  так і залишилось загадкою.  Марджеріс про це ніхто не розповів.  Батько ще трохи потокував про надію родини, натякнув, щоб спробувала випросити дорогі подарунки, і пішов собі,  наказавшии чекати дядька.  І от хто б сумнівався,  що без нього не обійшлось?

– Треба десь взяти гроші,  – сумно сказала Марджеріс своєму відображенню в дзеркалі. – Бо благородний дикун не найгірше, що може зі мною статися, поки я настільки від родичів залежу. 

Та там навіть школа компаньйонок була не найгіршим. Уява у того ж дядька багата. А вона не настільки цінна учениця щоб магістерій за неї заступився.

Дівчата,  ті, що простіші, десь гроші беруть. Продають якось магічні послуги. Цікаво,  як вони знаходять тих кому можна продати?

Найпростіше було б запитати. Але тут і конкуренція, так що навряд скажуть. І її походження. Аристократка без титулу. Для справжніх аристократів щось малопомітне. А для тих дівчат вже зарозуміле стерво, просто через походження. І Марджеріс навіть не намагалась того спростувати. Не потрібно було. Так навіщо зусилля прикладати?

Дикун за вікном,  наче знущаючись, обійняв якусь руду діваху.  Вона була на півголови вища за нього і одягнена в штани і куцу стрілецьку куртку. Вигляд у того всього був дуже вульгарний. А в неї іще й декольте,  до котрого з натхненням притулився дикун.

Марджеріс могла б навіть запідозрити, що він це навмисно, їй на зло. Але “Дім матінки Анжес” був дуже популярним місцем для зустрічі з друзями, родичами, діловими партнерами. І це скоріше її власний дядько за цим дикуном слідкує,  чим він за нею. І дядько кімнату для перемовин підібрав, щоб було видно компанію в саду під дахом з білої тканини і виноградної лози.

– Покидьок, прошепотіла Марджеріс. – Клятий покидьок.

Вона відчувала себе в пастці. Пташкою, котра несподівано зрозуміла, що сидить в клітці. Просто клітка велика і досі якось виходило не задівати прути крилами. А тут раптом реальність у всій її красі.

– Де ж взяти гроші?

Знайомитися з дикуном доведеться.  І якось захищати залишки репутації. І думати як вирватись з клятої клітки. Бо в спокої її не залишать, навіть якщо зможе довчитись і знайти якусь роботу. 

Марджеріс видихнула і спробувала заспокоїтися. Бо навіщо радувати дорогого родича?

І коли він прийшов, їй вже майже вдалося загнати всі емоції глибоко-глибоко, тільки іскорками на видиху загораються, але тут же гаснуть, бо не час.

Марджеріс взагалі була дівчина емоційна і це вже принесло їй багато неприємностей. Так що краще нехай вважають беземоційною і холодною. Так безпечніше.

Айм Дайса з роду Фехщ вважав себе хорошою людиною і дуже добрим чоловіком. Навіть примхи цього дівчиська довго терпів. Ну, дурнувата народилася,  що тепер зробиш? Час від часу він натякав їй на її дурість, м'якенько так, але вона з тим нічого не робила,  та й йому було лінь виправляти розум дівиці, з котрою власні батьки нічого не робила. 

Якось навіть чоловіка їй підшукав.  І що, ця ідіотка подякувала? Поводилася,  наче в неї за дверима стоїть натовп бажаючих одружитися з не надто гарною, не дуже розумною, самовпевненою гускою,  котрій хтось сказав, що її магія чогось варта. 

Ось і зараз сидить,  очима лупає, як та сова вдень на гілці старої яблуні. 

Айм незадоволено подивився на племінницю. Сукня сіра і нецікава, волосся в пучок стягнуте, схожа одночасно на стару діву і служницю. Мабуть в компаньйонках нормальної дівчини їй саме місце. Але, нажаль, вибору нема, доведеться цю гуску якось штовхати, щоб хоч щось корисне для сім'ї зробила. Приодіти б ще її якось.

Айм задумався як підштовхнути на цей подвиг її батька. Витрачати свої гроші він точно не збирався. Але чоловіків потрібно дивувати,  особливо молодих. Особливо коли вони приїхали навіть не з глушини, а з якоїсь здичавілої місцевості.

Поводився цей молодик, звісно,  дивно. Не був би герцогським онуком, давно б летів туди,  звідки виліз. А так, терплять,  посміхаються, запрошують, скоро дочок почнуть пропонувати, хоч і ризиковано. І Айм не те, щоб вирішив всіх випередити. Він би волів спочатку подивитись, чим закінчаться перші спроби, хоча й так був впевнений, що не весіллям, але тут все так чудово співпало. І цій гусці пора приносити користь, а то сидить на шиї сім'ї, самостійність зображає. 

Айм подумки видихнув,  зробив над собою зусилля і ласкаво посміхнувся племінниці. Вона відповіла пустим поглядом, без тіні емоцій. Лялька лялькою.

З іншого боку, саме в такої є шанси не викликати надто багато підозр. Може навіть досить швидко стане для нього досить звичною. І якщо все вийде…

Айм аж посміхнувся, але невдало повернув голову до вікна,  а там герцогський онук якраз  простолюдинку-подавальницю ледь собі на коліна не затягнув, вона втекла з задоволеною пикою,  приятелі і та дівка, тілоохоронець,  сміялись. Мізків у всіх однаково. 

– Навчання почнеться вже післязавтра, – вирішив Айм відразу приступити до справи. – Завтра маєш поводити цього південного ведмедя по території,  показати хто є хто. Імена кого не варто чіпати він знає, але в обличчя навряд. Допоможеш хлопчику.

В очах Марджеріс явно відобразилась спроба все запам'ятати з першого разу. Айму навіть не по собі стало. Навіть захотілося знайти когось розумнішого. Але розумніша, нажаль, ще й собі щось крутити стане. А гуска все-таки якось вчиться. Та й частина сім'ї.

– А потім? – спитала дівчина.

– А потім отримаєш інструкції, починати треба з малого. Ти спочатку стань для нього корисною.

Марджеріс покліпала и кивнула. Ну, хоч не сперечається. Вистачає розуму не відкривати рота коли не треба. Може щось і вийде.

Айм згадав про обіцяну йому нагороду і мимоволі посміхнувся. 

В гіршому випадку він просто нічого не отримає. Чудова ж гра.