Лист і тріумф Сюзан

  Ми спробували відкрити листа непомітно, що б ніхто, навіть не здогадався що, туди хтось заглядав. На наше щастя, він був легко заклеєний. ,,Bingo!'' - думаю собі та ми з Сюзан взялись за читання.

    В листі було написано так:

    ,, Люба Кетрін. 

    Знаю як тобі важко буде коли я помру, але не засмучуйся сильно. Хочу сказати що, не забороняй Сюзан ходити в музичну школу. Знаєш сама, як для неї це важливо. Спробуй Руслану туди записати, наскільки ти б не була проти. 

    Пам'ятаєш як вона тебе просила Кетрін. Як благала колись що б ти її туди записала. Я намагалася здійснити її мрію аби Руслана була щаслива. Відчула як це грати на скрипці, витинати свої почуття в мелодії. Зрозуміти на скільки це зачаровує, коли ти, і музичний інструмент, виступають на великій сцені. Як в Парижі, чи в Флоренції ми колись з тобою грали. Та я, досі не розумію чому, через те ти забороняєш Руслані бути скрипалькою.

    Надіюсь ти виконаєш мій заповіт, сестро, і подбай про Сюзан. Прошу Кетрін дай їй шанс. Хай спробує дівчинка це ж бо її заповітна мрія. Стати такою як хоче. 

    І я оплатила наступний місяць в музичній для Руслани й Сюзан. Відмовити чи забрати гроші ти не зможеш, бо це заради їх блага, тому там все зрозуміли. 

    І ще, я замовила для Руслани скрипку тому, хай забере її 12 жовтня з пошти.

    Надіюсь ти все зрозумієш що мрії дітей забирати не можна. Тому як вона навчиться грати на скрипці, хай зіграє з Сюзан в мій спомин. Тоді я справді потраплю в рай.

    Бувай сестро назавжди.''

    Другий раз за день розплакались в обіймах одне одної. Та на якусь мить мені здалось що ми з Сюзан зблизились не як кузини, а як сестри.

    Життя стало налагоджуватись. Хоча б сьогодні.

    - Досить плакати — сказала Сюзан чи то собі, чи то мені байдуже — клей олівець є, бо вже клей на конверті присох.

    І після цих слів сліз як би й ніколи не було, й ми попрямували вручати матері листа.

    ***

    На першому поверсі мама як завжди сиділа у своєму кабінеті. Тому коли ми зайшли вручивши їй листа вона стала його перечитувати. Коли підвела погляд на нас сказала:

    - Ні. Ніколи. Нізащо. Навіщо було оплачувати за місяць вперед коли ти Руслано цим не цікавишся навіть.

    - Чим не цікавлюсь?

    - Звісно що музикою. Ти ж не слухаєш її. Не наспівуєш цілими днями якісь пісеньки. І найголовніше ти не кажеш мені що хочеш ти це.

    - Звісно не слухаю, бо,, якщо ти будеш слухати цю дурню, то будеш глухою''. Не наспівую бо,, якщо я почую хоч якусь з цих пісень, то тебе в психлікарню заберуть''. Не кажу бо ,, Ще раз скажеш, що хочеш грати на скрипці, чи ходити в музичну, я тебе сама, влаштую в бурсу''. І ще я маю записи на диктофон де це ти мені говориш і це не звукомонтаж, бо його якраз в  IT-сфері його і вивчають.

    - Не пащекуй до матері! І я напишу довідку що ти глухоніма та дам в ту музичну і все. Твоїй маячні буде кінець. А щодо тебе Сюзан я напишу що в тебе ангіна і ти не вилікуєшся не більше ніж за наступний місяць.

    - Тітко Кетрін. Я все знаю чому ви це робите. Тому якщо ви не скажете Руслані через що їй заборонено, то я їй скажу сама.

    - Навіть не думай Сюзан! Бо... бо...

    - Бо що? - і на обличчі Сюзан постала зухвала посмішка, що з дитинства означала про її перемогу.

    І я побачила що мама розгублена, але знайшла вихід якийсь:

    - Бо ти сама не знаєш ту історію

    - Он як — ще ширша стала її посмішка — не все що здається на перший погляд є таким яким воно є.

    І на цих словах мама зблідла.