розділ 24

Крістоф.

Остаточно і безапеляційно Крістофа виправдали через дві неділі. Чому посприяли три фактори. Нис дійсно хтось зацікавився і цьому комусь він був конче потрібен. Правда, хто саме, не сказали і навіть не натякнули, що відмовитись він не зможе. Навпаки, говорили, що йому вистачить часу і на творчість, і на сім’ю і на улюбленого майора Піддубного. Мабуть хотіли, щоб він собі всю голову зламав, намагаючись здогадатись що то за організація і чим вона займається, раз їй такі диваки потрібні.

Другим фактором стало те, що орієнтуючись за знайдені Деном цифрові пастки і залишки мертвого генія в серверному колодязі, вдалося знайти схожості і відслідкувати щось дивне. Де відслідкувати, чому дивне, Крістофу теж не сказали. Мабуть знущалися.

А третім і головним — те, що на суд, навіть на армійський, подібну справу краще не виносити. Бо тоді паніка після спроби Гірта Лері захопити владу ледь не на всій Землі, його зомбі і інші розваги будуть здаватися мілкими і незначущими квіточками. Бо тоді ж виявиться, що в остаточній смерті жодного злочинця не можна бути впевненим. Не кажучи про те, що ті, хто тихо сидить по камерах, не розмножились де-інде в цифровому світі.

Так що зі всіх причетних взяли підписки, наобіцяли страшного, всучили по «прянику», пообіцявши ще більше, якщо будуть тримати язика за зубами і відпустили по домах. Навіть від Маринки охоронця прибрали, з чого Крістоф зробив висновок, що знайденому дивному до дітей другого покоління і взагалі планети Земля не було жодного діла. Та частина генія хотіла до зірок, а не супутники на планети кидати. Мабуть і до людства їй жодної справи не було.

— А це ідея, — сказав Ден, вислухавши. Вони знову стояли в нього на балконі і споглядали незрозумілі вогники над парком. — І так він міг спробувати зберегти якомога більше самого себе. Розділив на частини, розкидав по схованках, а потім вони колись мали з’єднатися.

— Ага, тільки я одну знищив, — сказав Крістоф. — Ну, туди йому й дорога.

— Є підозра, що разом з тим фальшивим штучним інтелектом Віолка знищила іще одну частину. Там теж були сході залишки, але ніхто не зміг зрозуміти, частина чого вони. Ну і тепер знають, що шукати, заглядають в найбільші діри, так що, якщо є якась ще четверта частина, знайдуть.

— Будемо вірити.

— Браслет тобі не повернули?

— Ні, там якесь своє розслідування, більшою частиною психологічне на основі моїх відповідей, особливо в перші години після. Навіть лізти в те не хочу. Не віддадуть, ну й чорт з ним.

Ден загадково хмикнув.

— Думаєш віддадуть? — спитав Крістоф. Вогники над парком дружно зупинились, а потім полетіли направо, наче на якусь перешкоду натрапили.

— Поняття не маю. Але де вони іще знайдуть таку цікаву особистість? — заусміхався Ден. — Добре, а чим ти збираєшся поки займатися? В тебе офіційна відпустка, по чутках ти зараз взагалі з якоюсь кралею на якійсь горі сидиш з лижами.

— Е? Трясця, я зовсім про це забув! Думав пошуки малого бовдура будуть довшими.

— И-и-и-и… — застогнав Ден.

— А що буду робити? На море поїду. Візьму в аренду один будиночок і поїду. Не сам. Я ж пообіцяв їй море.

Ден хмикнув і поплескав долонею по плечі.

— Тільки начальство не забудь попередити, щоб не загубили. І переконайся, що вона може поїхати з тобою.

— Так в неї теж відпуска. Я питав. Там у них все, що можуть, перетрушують. І нарешті якихось любительок грати в віртуальних принцес з капсул витрусили.

— Як же цікаво люди живуть, — здивувався Ден.

Леслі.

Якщо начальство каже:

— Дві неділі відпустки, вважай це винагородою!

І грізно виблискує очима при цьому. Розумні дівчата не стануть питати, а що ж там таке сталося? Розумні дівчата подякують і побіжать у ту відпустку, поки начальство не передумало.

Ось так і вийшло, що посеред робочого тижня Леслі сиділа в кав’ярні, милувалася фонтаном і напіввуха слухала Янку, ту, котра подруга. Розповідала вона про шикарного чоловіка з біцепсами і всім, що є далі по списку, з клепкою в голові і навіть, диво з див, одного з небагатьох, котрого не лякало її місце роботи. Мабуть тому, що і сам він від подібної роботи пішов недалеко, та міг би і взагалі не йти, якби не виперли. Тому він зараз приватний детектив. А почалося все з того, що він спробував розвести її на потрібні йому відомості і копії документів. А потім виявився такою лапунею, прямо хоч закутайся в нього і йди зимувати десь далеко на півночі.

Леслі слухала, іноді кивала. Думала про те, чи не забрати Янку молодшу з її диво-школи і звозити в місце цікавіше. Вона мабуть вже не буде проти, вважаючи, що постійно якихось хлопчиків б’є. І взагалі, голос Янки старшої дивовижно сплітався з шумом фонтану і людей. Зверху пригрівало сонечко. В чашці смачна кава. Просто чудовий видався день. Що іще потрібно для щастя?

І тут Янка запнулась на половині слова і кудись витріщилась.

— О, — видихнула і заусміхалась, миттєво забувши про свого лапуню з великими руками, котрі тримали її ніжно і обережно, як порцелянову.

Леслі озирнулась і першим, що вона побачила, був монструозний мотоцикл на магнітьній подушці. Він завис прямо на лінії, котра відмежовувала пішохідну частину вулиці і площу з фонтаном від тієї, де можна було їздити, негабаритним транспортом, не швидко і не завжди. Так що їздили там найчастіше власники двоколісного транспорту, починаючи з самокатів з велосипедами. Мотоцикли були рідкістю, а тут раптом от таке.

Після мотоциклу очі вишукували того, хто сидів за кермом. Правда він там уже не сидів. Він стояв поруч, в куртці, наче знятій з героїчного пілота космічного корабля, котрий тільки вчора врятував людство, в звичайних чорних штанах і чорному матовому шоломі. І все разом справляло враження не менше, ніж мотоцикл.

— Зараз виявиться якась мавпа, — сумно сказала Янка, коли чоловік став знімати шолом.

І вперше на пам’яті Леслі помилилась. Бо це виявився Крістоф.