22 (2)

…— Ви були впевнені, що не можете офіційно звернутися в відповідні органи з відомостями про свої знахідки?

— Так.

— Вірили, що раз він зміг сховатися, значить слідкує за тими, хто може знайти?

— Так…

…— Вам знадобилась зброя тому що?

— Я не вірив, що він остаточно згинув і залишить в спокої Віолку. Іноді мені здавалося, що за мною хтось спостерігає.

— Ви про це комусь говорили?

— Ні. Не вважав можливим.

— Тести на тумблер ви пройшли щоб остаточно вбити Гірта Лері?

— Щоб мати зброю проти нього, якщо він одного разу припреться в вигляді здоровенного будівельного робота, або штурмової таранної установки. В мене розвинена фантазія і як можна реалізувати свою цифрову тінь в фізичному світі я легко придумував.

— Щоб вбити?

— Якщо доведеться. Не вірю, що навіть зараз ніде його копій не залишилось, ще менш схожих на людину.

— В колодязь ви пішли щоб вбити?

— Так.

— Бо?

— Бо його небезпека переважувала можливі знання…

… —Ви усвідомлено не попередили…

— Так, я вже це питання чув тричі, нічого не змінилося. Усвідомлено. Знаючи, чим для мене може це закінчитися.

— Денису Яшма ви говорили, що йдете вбити?

— Впевнений, він сам здогадувався.

— Леслі Гроза?

— Ні. Їй я сказав, що від неї потрібен захист і що потрібно зупинити перш, ніж він почне захищатися, чи атакувати…

… — Ви усвідомлюєте що…

— Усвідомлюю.

— Берете на себе відповідальність?

— Я вже взяв.

— Розумієте, що на законному рівні повинен відбуватися суд…

— Він не був людиною. Він був вижимкою ідеї мервого генія. Не уявляю, що б з ним робив суд, навіть якби зуміли впіймати. А я впевнений, що він би втік. Навіть ШІ з моєї сережки, на котрого не була направлена дія, зміг заблокуватися і пермістити пам’ять на основний сервер. Вважаю, це був єдиний шанс…

… — Ви розумієте що…

… — Так, я його боявся. Я бачив, що сталося з Віолкою, що сталося з усіма тими людьми. Знав, як старанно весь його спадок вичищали, а він все одно зміг себе зберегти, хоч і в стані мало схожому на людину. Знаєте, зараз мені навіть здається, що й це кляте офлайнове лайно він придумав на випадок, якщо знадобиться так сховатися. І я б зараз не мене допитував, я б витратив всі сили і ресурси на перевірку іншого його спадку. Що там з нашими улюбленими підкорювачами галактики і з точками зв’язування простору? Може якась частина цього монстра вже в самій дальній точці, чекає поки людство донесе її до… куди вони там хочуть долетіти? Зірка, планета? Ось туди щоб донесли і він нарешті став вирощувати своє омріяне людство не прив’язане до Землі…

… — Ви впевнені?

— Я? Та ні краплі. Я не дуже з довгостроковою перспективою. Я не стратег. Я тактик. Он у майора Піддубного спитайте. Хороший тактик, балів у мене…

… — Добре. Ваші відповіді будуть оброблені. Поки можете йти додому. Якщо вирішите кудись поїхати, попереджайте начальство вашої подруги. Зв’язок вам дадуть.

— А?

— Допит закінчено. Результати будемо обробляти. Ідіть додому. Що буде далі з вашою кар’єрою, буде вирішуватися по результатах.

— З кар’єрою?

— Суфіна, він просто в своє щастя повірити не може, — поблажливо сказав майор Піддубний. — Налаштувався хлопець, що останок життя проведе на безлюдному острові.

— Наробив справ і на безлюдний острів? Пфи!