розділ 21

Далеко-далеко внизу нагорода з нетерпінням чекала на своїх героїв.

Білявку Леслі хоч і зі скрипом, але впізнала. Надія Соколик, старша сестра однієї зі сплячих колег. Співробітниця котроїсь групи по боротьбі з цифровим, щоб його, тероризмом. І Леслі підозрювала, що боротися вона сюди прийшла не з дохлим генієм. Скоріше цю сурову дівчину викликали по їх з Крістофом душу, а потім вже Шеф вступив в переговори і запропонував спочатку розібратися, чого це така тиха і розважлива дівчина раптом влазить в розподіл енергії.

І так, Леслі боялася. Але зовсім не того, що її врешті дійсно звинуватять і посадять до інших терористів. Леслі банально боялася висоти і начхати їй було на якихось там спецпризначенців. Досі вона навіть не підозрювала, що спускатися може бути страшніше, ніж підніматися на якусь незрозумілу височінь. Та вона майже висіла на Крістофі. І не будь його, мабуть би сіла, де стояла і стала чекати поки хтось здогадається підігнати кран, чи збудувати ліфт.

Шеф з’явився, коли вони були вже на півдорозі. Ну, Леслі так здавалося. Кляті сходи, котрі поскрипували і за відчуттями похитувалися, дуже заважали сприймати навколишнє.

А коли вони майже дійшли до низу, прийшов сурового вигляду високий і міцний чоловік. В цивільному. Але Леслі могла б заприсягнутися, що він точно не цивільний. З ним ще прийшла якась жіночка, але Леслі примудрилася відразу її поруч з тим чоловіком не помітити.

І коли ті кляті сходи закінчилися, вона ледь не всілася на брудну підлогу від полегшення. І зуби цокотіти почали. А пальці ніяк не хотіли розтискатися і відпускати куртку Крістофа.

— Сподіваюся, цьому є якесь пояснення, — сказав високий чоловік, першим підійшовши до них і підтримавши Леслі, котру хитало, як на палубі корабля. — Так, дівчину треба посадити десь.

Він озирнувся, місць придатних для сидіння не побачив і похитав головою.

З-за чоловіка виглянула непримітна жіночка і привіталася. А ще продемонструвала невелику коробку і заявила, що сподівається на відсутність супротиву.

Крістоф тихо фиркнув, а потім витягнув перед собою руку з браслетом. Жіночка підставила коробку, щось клацнуло і цільнолитна на вигляд річ, розвалившись на дві частини, впала в неї. Жінка коробку негайно закрила, подякувала і нагадала, що втікати не варто, гірше буде.

Крістоф кивнув.

— Додому піти можу? — спитав.

— Не варто. Раптом прямо зараз на якісь питання доведеться відповідати, — м’яко сказала вона, відійшла разом зі своєю коробкою до Надії Соколик і стала їй щось розповідати.

Жіночку тут же змінив Шеф не в гуморі. На Леслі від дивився як на щось несподіване і не надто приємне.

— І? — спитав з натяком. Мовляв, ти ж розумна дівчинка, навіщо в якесь лайно полізла. Невже заради прекрасних чорних очей?

— Там був Гірт Лері, — обережно сказала Леслі. — Точніше, не зовсім Гірт Лері. А в мене були підозри, що він відслідковує наші перемовини. Фільтри якісь десь хтось примудрився поставити. До нас деякі відомості не доходили, інакше їх би не стали ігнорувати, впевнена.

І навіть голос майже не тремтів, це ж треба.

— Цікаво, — признав Шеф і кивнув високому.

— А мені не дуже. Ось цей постійно щось як викине і все може пояснити, — сказав він і на Крістофа кивнув. — І розумний же ж, зараза, а поводиться як підліток.

Крістоф сперечатися не став.

Скоро звідкись з’явилися розкладні стільці і Леслі нарешті сіла. Крістоф сів на інший. Суровий чоловік в цивільному відійшов разом з Шефом. А їх місце тут же зайняв незнайомий хлопець з групи Надії Соколик. Мабуть щоб вони не встигли поговорити і до чогось домовитись. Крістоф мовчав, задумливо спостерігаючи за метушнею. Навіть коли купа людей поперлася нагору і звідти стали долинати дивні звуки, він навіть не здригнувся.

Леслі старанно робила, як він. Судячи зі слів сурового, в подібну ситуацію він попадає не вперше. Так що знає, що робити. І вона навіть знову задрімати примудрилась, мабуть реакція на стрес, бо воєнний в повній броні з’явився якось надто раптово. Він зняв шолом, привітався, не представився, хоча Крістоф, схоже, і так його знав.

— Ти знав про те, що там є система самознищення і завдяки їй мало що від навколишніх будинків б залишилось? — спитав.

— Воно логічно, — відізвався Крістоф. — Але спочатку та наволоч мала кудись перенести саму себе.

І посміхнувся.

— Ага, тому пішов сам, ще й перелякану дівчину за собою поволочив. Таким складом воювати і розставляти крапки над «і» не ходять, — сказав воєнний, трішки подумав, подивився на сумного хлопця, нахилився і досить голосно прошепотів: — Так, я тобі заздрю. Придурок!

— Колись тобі теж попадеться можливість проявити героїчність і дурість, — сказав Крістоф і посміхнувся Леслі.

А вона лише похитала головою. Не розуміла вона їхніх високих відносин. А Крістоф, схоже, втрапляє в пригоди навіть не вдруге в житті і в нього репутація.

І з ким вона зв’язалася?

Аж захотілося нагадати про побачення. І нехай тільки спробує виправдовуватися тим, що на волю не випукскають. Леслі не знала, що зробить, але в тому, що зробить, була впевнена.

В цілому, це мабуть була істерика. Просто тиха і непомітна.