розділ 20

Ці кляті сходи розхитувалися, загадково скрипіли, погупували, прогиналися під ногами. І будь в цьому колодязі хоча б одна стороння людина, ігнорувати ці звуки вона б не змогла. Леслі з усіх сил чіплялася і боялася настільки, що датчики відреагували вже на третю спробу відправити кудись сигнал про допомогу. Але Леслі на щастя встигала їх скидати. А Крістоф не пам’ятав скільки має бути спроб, щоб якийсь маяк перестав реагувати на відміну. Сім? Десять? Точно більше п’яти, а ось скільки, він згадати не міг. Та й яке воно має значення? Ну, виїдуть на допомогу і що? Тут такі перешкоди для сигналу, що вони тільки й зрозуміють, що втрапила в пригоду їх співробітниця десь серед офлайнового лайна. А ось де точно, буде загадкою, поки сама не скаже.

Хіба що когось може занепокоїти сам факт виїзду і він побіжить перевіряти чи все тут в порядку. Але знову ж, поки добіжить…

Сьомий сигнал маяк Леслі послав, коли вони майже дійшли, якщо вірити намальованому від руки плану Дена. Крістоф тільки сподівався, що не помилився з граню шестикутника. А то йти до потрібної по місткам… та йому й самому не хотілося, якісь вони надто іржаві на вигляд і не схоже, що то ілюзія. Скоріше пастка на самовпевнених.

Спускатися теж не діло.

На восьму спробу покликати на допомогу Леслі вже або не встигла відреагувати, або не змогла. Але вони дійшли. І прохід до вузла управління Крістоф впізнав. Двері наче в якомусь армійському бункері сперли. Причому, учбовому. Бо в справжньому не змогли б за всього бажання.

— Все добре? — спитав Крістоф, кинувши погляд на бліду Леслі. Вона однією рукою вчепилася в його ремінь, другою в перильця, очі великі-великі, але не тремтить і непритомніти точно не збирається.

— Як це взагалі побудували? — видихнула вона старанно дивлячись куди завгодно, лиш би не вниз. Але іржаві містки її теж не надихали і вона врешті зупинила погляд на його обличчі.

— Звичайно. Будівельний кран, вірт-офлайн, безмозкі люди, — відповів Крістоф і старанно посміхнувся, намагаючись заспокоїти. Вийшло не дуже, бо її погляд на мить метнувся вниз, а потім знову прикипів до його обличчя. Висоти вона все-таки боялася. — Треба поспішати, — сказав рушуче. — Денові півгодини дуже вже оптимістичні. Впевнений, якась система безпеки скоріше помітить, що генератор не запустився, і реалізує план «Б».

Леслі кивнула і теж спробувала посміхнутися.

— Ага, ось, — сказав Крістоф, зробивши кілька обережних кроків по хиткому містку і зупинившись перед заглибленням, в котрому були викрадені двері. Придивився.

А Леслі підійшла надто близько і майже оперлася на його плече, теж їх роздивляючись. Її дихання лоскотало шию і миттєво розбудило недоречне бажання схопити її в обійми, притиснути до стіни і там вже як далі піде.

Леслі трохи постояла, обізвала будівельників, Гірта Лері і рідне начальство нецензурними словами, після чого видихнула:

— Нерви.

І Крістоф її поцілував. Бо якого дідька лисого? Вона спочатку завмерла, потім притислась, обійняла і якби її маяк не відправив черговий незрозумілий на цей раз сигнал, мабуть так швидко б не відірвався. Надто йому ця жінка подобалася. Ось прямо його-його. Правда, сама цього ще не знає.

— На удачу, — сказав він рішуче, бо хотілося якомога швидше закінчити з цим ідіотським рятуванням світу від дохлого генія і зайнятися справді цікавими речами. Ну, хоча б наблизитись до них, враховуючи всі обставини.

— Ага, — відсторонено видихнула вона.

— Відкриваємо! — велів сам собі Крістоф, витягнув з наплічної кобури армійський імпульсник, за котрий з нього ще точно спитають, і вистрілив.

Двері дійсно виявилися напівсправжніми і діра в них з’явилася з першої спроби.

— Ну, привіт, сволота, — привітався Крістоф і довбанув ногою по дверях.

Змусити їх відчинитися виявилось не так легко, але злості в Крістофа зараз би вистачило, щоб якесь не надто велике дерево зламати. Та й підсилювач і направлювач імпульсу в підошві допоміг.

Заходив він в приміщення за ними, як в барліг до ведмедя і все одно ледь не втрапив в пастку. Бо якось не очікував побачити там пилюку, павутину і обладнання з дитинства. Тому, замість того, щоб іти вперед, на мить завмер, намагаючись зорієнтуватися. І в цю мить отримав удар. Звичайним поліцейським глушником. Але як би він тут гарно всівся і пробував прийти до тями, як той нокаутований боксер, якби не Леслі за спиною. Що там в неї тихо плямкнуло, не мало значення. Але в мить запахло озоном і один зі старезних і майже марних на вигляд приладів затріщав. Після чого озон змінився на розплавлену ізоляцію.

— Кляте офлайнове лайно, — пробурмотів Крістоф, розуміючи, що все не таке насправді, як на вигляд.

Він спробував зорієнтуватися на описи Дена, навіть джерело струму знайшов, але щоб його відключити довелось би розбирати всю цю кімнату по гвинтику, принаймні праву половину точно. Де тут охолоджувач теж було незрозуміло. Ден, можливо б розібрався. І навіть відразу зрозумів що потрібно відключити, чи спалити до бісової матері, щоб стало таким, як є насправді. Але Дена тут не було.

Так що і виходу не було.

— Прийшов в гості, мій син, — так несподівано прозвучало десь під стелею, що Леслі за спиною підскочила, інстинктивно вчепилася за руку і тут же відпустила, щоб не заважати.

— Все життя мріяв про тата-психопата, — пробурмотів Крістоф, знімаючи перший блок і відбиваючись від питань, чи впевнений він в тому, що робить? Після другого відправиться сигнал про його дії, і ще невідомо хто перший примчить, колеги Леслі, чи воєнні слідчі. Правда, ні ті, ні інші знайти відразу не зможуть.

— Я вас підібрав, дозволив виростити, я таточко, — урочисто говорив ненормальний. — Яке щастя, що тоді було модно про всяк випадок клепати імбріони, особливо у молодих людей небезпечних професій, випробувачів різних, розумників-експериментаторів. І не знайшли, навіть ті, котрі в пожежу не повірили.

Крістоф до цієї маячні не прислухався. Навіть якщо дійсно вкрав, то що тепер? Хіба порадіти, що та наволоч дійсно не батько. Третій блок знявся з другої спроби. І розробляли ці блоки ідіоти, так він їм і скаже. Бо займають надто багато часу. І якби клятий мертвий геній тримав коло себе когось живого, чи хоча б якихось роботів?