розділ 19

— Леслі, чому ти прийшла саме сюди? — спитав Крістоф.

Бо час тягнувся повільно-повільно. Леслі старанно робила вигляд, що намагається зв’язатися з Ольгою, але доля в вигляді когось з приятелів Дена не давала їй того зробити. А бідній дівчині ж так хотілося з кимось поговорити про ідею нового маршруту. Угу, показати офлайнове лайно, як його бачать місцеві.  

І доводилось бідній дівчині говорити про чудеса цього маршруту з водієм і тілоохоронцем і одній особі. Крістоф навіть вікно кілька разів відчиняв, щоб бажаючі підслухати підслухали в своє задоволення.

— До туристів? — перепитала вона. — Малолітній хакер до них поперся, коли пропав. Я у його приятеля в вузлі знайшла. А почалося все з будинку, котрий давно звалився, ті завали навіть розбирали потрохи, а ніхто цього не помічав. Схоже, окрім цього малого.

— Ден вважає, що він зламав алгоритм графічних ілюзій, — сказав Крістоф. — Є така теорія, про накладення чогось дзеркально відображеного… Ден тоді не дуже тверезий був, коли пояснював, але підозрюю, я б його в будь-якому разі не зрозумів. В цілому, якщо щось правильно підібрати, примітивні вірт-окуляри будуть нівелювати стаціонарні офлайн-ілюзії і ти будеш бачити все, як є. І ціла купа людей намагалася це зробити.

— А зробив п’ятнадцятирічний хлопчина? — не повірила Леслі.

— Сила незнання. Коли ти не знаєш, що це неможливо, насправді може вийти всяке.

— Угу, і він поперся сюди свій винахід випробовувати. А тут руїни замість будинка. Цікава теорія. — Леслі зітхнула і вкотре згадала дочку. Котра і зараз вміє викидати коники, а коли стане підлітком… думати про це не хотілося.

Вони ще трішки посиділи. Леслі знову спробувала з’єднатися з Ольгою, а потім прийняла дурне рішення і пішла дивитися своїми очима, що ж там є цікавого.

Водій, звичайно, спробував повернути на місце білявку, котра вирішила пошукати пригоди на свій апетитний зад (по його словах), але врешті пішов слідом. Дивитися на те, що дівчина обізвала двором, хоча насправді там могло бути що завгодно. Від несанкціонованого сміттєзвалища, до парку крадених машин, чи розплідника бурих лисиць.

Перехожі, котрі хоч і не часто, але траплялися, старанно трималися від цієї парочки якнайдалі. Мабуть вигляд Кірта не надихав на подвиги по відношенню до симпатичної білявки. В нього ж і зброя могла бути. Та й взагалі будь-що. Те, що він небезпечний, місцева публіка відчувала інстинктивно.

Він притримав її, коли вона намагалася пролізти в щілину між перекошеними ворітьми і стіною, сказавши, що там може бути дуже глибока яма, про котру місцеві чудово знають, але воліють прикривати те неподобство ілюзією замість закопати. Потім допоміг заглянути в загратоване вікно, але там нічого цікавого не виявилося.

Потім вони трішки поговорили з жінкою, котра сиділа в кріслі посеред дороги і чудово себе почувала, судячи з блаженного виразу на обличчі. Цікавим вона вважала все, що на очі траплялося. Згадала якогось чудового чоловіка. Постріляла косими очима в Кірта, а потім з виглядом справжньої аристократики їх відпустила.

— А знаєш, дійсно цікава пані, — здивовано пробурмотіла Леслі.

Вони потихеньку, поступово, кружляючи і петляючи наближалися до двору зі скляним прищом. Точніше, до одного з будинків, в підвалі котрого був прохід до «Споруди 30». Поряд з цим будинком довелося навіть трішки облізлим трояндовим кущем помилуватися. І Кірт навіть встиг сказати, що мабуть не встигли малого витягнути, так що доведеться ще трішки походити, як світ навколо блимнув, вилиняв, на якусь мить став тим, чим був насправді — будинками складеними з блок-панелей, тисячі раз латаною-перелатаною дорогою і дикими заростями на місці клумби. А потім наче здригнувся, знову наповнився кольорами, засвітило яскраве сонечко, а Кірт схопив Леслі за руку і потягнув за собою до дверей.

— Швидко, поки вони колупаються в гаджетах, намагаючись зрозуміти, що сталося, — зашепотів.

Леслі з усіх сил прискорилася, хоча крок у нього був, як півтора її і довелося навіть трішки підбігати. Пірнула слідом за чоловіком в вологу тінь за дверима. Майже скотилася по сходах в підвал і трішки поспостерігала за тим, як він за допомогою шматка проволоки і незрозумілої круглої штуки відкриває замок.

— Коли стається зникнення напруги, все це лайно перезагружається. Швидко, але не миттєво. А тут головне картинка, а вже потім безпека і все інше. Так що…

— Так що в нас є шанси на те, що нас ніхто не помітив, — зрозуміло покивала Леслі.

— Є, — видихнув Кірт.

Наступні двері ховалися за горою мотлоху. Справжнього мотлоху, хиткого, покритого пилом і павутиною, частина з нього навіть була справжня. Так що розбирати цю купу довелося дуже обережно і не поспішаючи. І коли вони врешті зайшли за ті двері, Леслі зітхнула від полегшення. Не знала вона, що її попереду чекає, і що краще б сьогодні нікуди не ходити. Та взагалі ніколи не ходити. Вигнати когось з дівчат на роботі з капсули і самій там лежати, поки все не закінчиться.