18 (3)

Колись давно Леслі бачила старовинний дурнуватий мультфільм про мишей-детективів. Сюжет вона не пам’ятала, але те, як вони звіряли час закарбувалося в пам’яті назавжди. Бо в них були механічні годинники і вони смішно підлаштовували стрілки на них.

А зараз Кірт заявив, що потрібно синхронізуватися з другою групою.

І ось чого вона хихикнула, враховуючи ще й нервовість?

— Все буде добре, — впевнено сказав чоловік.

Леслі кивнула. Ну, не починати ж рвати волосся, підвиваючи, що всі помруть і світ загине. Якось воно буде занадто. А нервове хихикання, ну, з ким не буває. Вона ж аналітик і він це прекрасно знав.

— Як будемо скляний прищ колупати? — спитала, щоб відволіктись.

Бус дуже повільно, наче на похорон, їхав вулицею. Слідом шкандибав якийсь навіжений. Мабуть теж подумав про катафалк, побачивши цю швидкість руху. Попереду летів метелик. Надто великий і яскравий для справжнього. А міг би летіти Місяць і це б був повний капець.

Леслі не втрималась і знову хихикнула.

Кірт зітхнув, переключив бус на автопілот, нагнувся, щось пошукав під сидінням, знайшов і розігнувся. В руках у нього була пляшка. Квадратна, низенька. З таких Янка колись додавала щось алкогольне в безалкогольні коктейлі. В них було тоді занадто мало грошей, щоб ходити туди, де ці коктейлі відразу подаються з алкоголем. А в Леслі іще й друга Янка була. І вона тоді вперше віддала її на чотири доби в садочок. Бо інакше не виходило дописати той клятий тест і довести, що маєш право на грант в вищу школу. Ось саме отримання гранту вони тоді й святкували.

— Хм… — сказала Леслі.

— Ковток, — велів суворий чоловік. І навіть кришку розкрутив.

Леслі чесно відпила, хоча сумнівалася, що воно допоможе їй більше не хихикати. З тими-то думками, котрі в голову лізуть. Ось зараз хочеться спитати, чи не працював він стриптезером.

— А ти стриптезером працював? — спитала Леслі, повернувши пляшку.

У нього смикнулась брова, а потім куточок губ.

— Тільки фокусником, але кар’єра не склалася.

— Чому?

— А, молодий був, дурний. Вліз в бійку. Потім ще з суддею не погодився, котрий призначив виправні роботи. А він підняв мою справу, а там відмітка про перевиховання неповнолітніх, ну і виправні роботи стали півроком ув’язнення.

— Ов, — видихнула Леслі. Захотілося ще трішки відпити з пляшки, але він не дав. — І що?

— І моя продюсерка, котра встигла знайти мені майданчик для виступу, послала мене лісом, шукати грибників і розмовляти про печериці. Добре хоч платити за зрив планів не стала змушувати, просто знайшла заміну.

— Співчуваю, — обережно сказала Леслі.

— Та, нічого. Все на краще. Якби не в’язниця, в мене б не було проблем з купівлею зброї. А так, ненадійний. Психологи таких перетрушують до самих пелюшок, а мені не хотілося. Записатися в армійський запас було простіше. Я там стільки цікавих людей зустрів. І навіть кар’єру встиг зробити. У армійців є свої курси для підвищення кваліфікації і там мізки потрібні, а не тільки м’язи. А в мене мізків вистачило щоб їх пройти не змінюючи статус.

Леслі кивнула і подивилася на його браслет. Щоб такий отримати, треба мати дуже розумну голову. А іще відповідний психологічний профіль, та й багато чого іще.

— Ти теж нервуєш, — зробила висновок дівчина.

— Бо говорю забагато? — посміхнувся він.

— І це теж.

— Думаєш? — нахилився він до Леслі.

— Знаю, — фиркнула вона і вирішила змінити тему розмови, а то так далеко можна зайти. А зараз особисте краще не чіпати. Відволікає ж. — Так будемо скляний прищ колупати? — повторила питання.

— Ні, ми по низу, там технічний прохід є. І то насправді щось на кшталт колодязя. В такому вигляді менше енергії витрачається на охолодження. Менше буде зацікавлених куди вона пропадає. Та й на залишки старої каналізації схоже, впевнений.

Леслі кивнула і подумала, що можливо вона поспішила з питанням і помилилася з ним. Краще їй не знати точно в яку дупу вона лізе. Тут недобитий геній знову зֹявився, а пам’ять люб’язно підкинула кадр з якогось фільму. В тім кадрі головних, чи другорядних героїв заливало саме в подібному колодязі. І хтось там точно потонув.