18 (2)

Про що думала Леслі Крістоф не уявляв. І будь в нього можливість взяти з собою когось іншого, він би схопився за неї руками і ногами. Ось не хотілося ризикувати цією білявкою і все тут. Але клятий мертвий геній.

Ден подумав, щось дивне порахував і придумав як можна реалізувати те, чим, по його прикидках, став Гірт Лері. І як можна в світ зі схованки непомітно визирати. Просто отримувати готову аналітику. Взагалі, хто сказав, що в те офлайнове лайно не можна запхати хоча б банальні камери? Міні-камери, на міні-ботах. Котрі повзають собі, як ті блохи, котрих Леслі згадувала. Чи стрибають? Блохи, здається, стрибають. І ніхто їх не бачить і не відчуває. Бо там таке нашаровується і впливає одне на одне, що якась піщинка зі слабеньким сигналом навіть проблискувати не буде. Користі від подібних збирачів інформації мало. І багато їх бути не може. Але якщо скласти щось подібне з тим, що несуть в собі фонові інформаційні потоки, плюс, знову ж, аналітика, мабуть механічна, і ось ти вже можеш виявити невідповідність. Наприклад те, що в чергову поїздку охоронець поїхав не з Леслі, а потім вони ще й вийшли з машини і кудись почапали. В підозрілий бік почапали. І яка буде реакція?

— Ненавиджу цю мертву сволоту, — пробурмотів Крістоф.

Ден мін помилятися і все могло бути зовсім не так.

Але минулого разу не помилився. Минулого разу вони просто не встигли. І фактично втратили сестру. А Гірт тоді був ще людиною і його реакції, навіть у копії, були людські. Зараз все може бути набагато гірше. І чим довше тягнеш…

Так що Крістоф сидів в машині, чекав Леслі з черговим завданням на руках, котре трішки підкорегував Ден і сподівався, що Ден не помилився. Що зараз дійсно мертвий Геній в першу чергу ховається і не привертає уваги. Тоді є шанси. Тоді вони іще не запізнилися.

А десь незнайомі люди готувалися витягнути одного малого ідіота.

Краса ж, як каже майор Піддубний. Краса і бовдури.

Леслі.

Ось чого вона туди лізе?

Спитай хто, Леслі відповісти б не змогла. Яка з неї рятівниця світу? Та ніяка. Вся її спецпідготовка заключалася в простій здачі нормативів, як на фізкультурі в школі. Це щоб всі вірили, що не здохнуть, якщо знадобиться втікати — сміялася Янка, та, котра подруга. За нею Леслі б точно не вгналася за всього бажання.

— Я ж аналітик, — нагадала собі дівчина. — Навіть зараз від мене потрібні тільки прибамбаси, котрі Шеф видав для самозахисту. Підозрюю, Кірт на відміну від мене дійсно вміє ними користуватися. Не лише в якості фонової підтримки.

Леслі нагадала собі, що не потрібно саму себе накручувати. Сенсу жодного. Янці послання написала. Заповіт давно є, хоча заповідати особливо нема чого.

Та й не вірилось чомусь, що вони там можуть померти. Як сказав Кірт, ті інтелекти діють руками людей. А людей там нема. Люди б надто демаскували. І зброї нема. Зброю надто добре видно. Щось точно є, бо не може бути те чудовисько беззахисним. Але розраховано воно напевно на випадкових шукачів скарбів посеред сміттєзвалища.

— Гірт Лері, чи що там від нього залишилося, ховається, — нагадала собі Леслі. — Дуже добре ховається. Та його ніхто не помічав, поки один малолітній хакер не зацікавився. Це ж треба.

Леслі нервово поправила рукав. З сумом згадала надто розумну дочку — і в кого вона така? І рішуче пішла до нитки. Чим скоріше доїде, тим скоріше піде на подвиг, правильно? Вона дуже сподівалася, що чекати не знадобиться. І не любила чекати і підозрювала, що з кожною хвилиною сумнівів ставатиме все більше.

— Зате справжнє обличчя цього бовдура побачу, — нагадала собі. — І на побачення піду. Як доросла дівчинка, котрій не хочеться витрачати час на фальшиву романтичну мішуру, а потім бути за ту дурню ще й винною. Поїли, переспали і на повітря. Для здоров’я і все таке.

Леслі все-таки захихикала. Чомусь не уявлялося як буде випихувати Кірта на повітря. І чомусь здавалося, що на суто ділове побачення він не погодиться.

— Що ж я така нервова? — спитала саму себе Леслі, дійшовши до нитки. — Ще в очі комусь кинеться.

В сумці знайшлася м’ятна цукерка і вона засунула її в рот. Руки теж хотілося чимось зайняти, тому вона залишилася стояти, вчепившись, як в рідну, в нікелировану трубу-розпорку.

Хотілося проїхати зупинку. Та багато чого хотілося. Але Леслі вийшла і бадьоро, з підскоком пішла до знайомого буса — разувати Кірта синіми еластичними джинсами, топіком зі «смачним» декольте і непримітною курткою зі вшитою захисною сіткою, котра здатна перетворити цю куртку в бронежилет і він витримає, теоретично, навіть удар блискавки. А в сплячому режимі нічого не видно. Хороша ж куртка. Янка подарувала. У Шефа нічого подібного не було, він ніколи не зустрічався з професіональними тілоохоронцями.

— І про що я думаю? — спитала в себе Леслі, відчиняючи двері.