17 (2)

І Леслі чесно думала.

Про те, що влазити в авантюру задуману майже незнайомцем варто тільки в тих самих пригодницьких серіалах. Бо там всі так чи інакше виживають. Ну, якщо головні герої, а не пара статистів, за котрих мститись будуть.

Про дочку і те, як добре, що в найгіршому випадку її опікункою буде Яна старша. Бо вона не уявляла як поведеться рідня, якщо з ними зв’яжуться соцслужби і спитають, чи мають вони намір забрати собі дівчинку? Дівчинку, життям котрої жоден з них ні разу не поцікавився. Та вони навіть життям Леслі не цікавились. Ніхто навіть не намагався постукатись до неї хоча б соцмережах. Чудові ж родичі для дитини, через котру її мати з ними посварилася. Краще нехай тримаються подалі, бо тиснути і ламати вони вміють і чудово заради цього об’єднуються.

Думала про те, що якщо Гірт Лері вилізе зі свого укриття, станеться щось погане. Бо він знаменитий психопат. Був. А зараз і зовсім не людина.

І ні, якби він хотів грошей, влади, ще чогось, вона могла б з чистою совістю відмовитись приймати участь в цій авантюрі. Але він хотів переробити людство. Найрадикальнішим із способів. В його щоденниках було все. Від розрахунків скільки потрібно людей, щоб не скотитися по цивілізаційних сходах назад. До дивних теорій про те, що заважає людям розселитися по космосу. Леслі колись цікавилась, у неї тоді була дивна тяга до психопатів і спроб розібратися, чого вони насправді хотіли.

— Коли впаде Місяць, — згадала вона, дивлячись на пейзаж за вікном буса. Спочатку вона дивилася вслід черговій групі любителів екзотичних екскурсій. На диво, ці теж були чоловіками в рожевих париках і цікавив їх все той же вірт-бордель. Може це взагалі якийсь клуб любителів чогось там. Чи черговий рух за збереження чоловічих прав, а то злі жінки і влада не дають їм спілкуватися з добрими жінками за гроші. Так що Леслі подивилася трішки і стала дивитись на будинки, дерева і досить великий сріблястий Місяць, котрий посеред білого дня висів над усім цим ділом. — Місяць став основою появи життя на планеті, допоміг вижити людям, але він же їх прив’язав до кам’яної кулі.

— Що? — спитав Кірт, котрий щось видивлявся в надолоннику.

— Суд. Над Гіртом Лері. Нам в вищій школі на якійсь лекції показували, — сказала Леслі, відкинувшись на спинку сидіння. — Він казав, що людям занадто зручно сидіти на Землі, тому вони досі нікуди з неї не полетіли. Місяць сприяє цій зручності. А якщо його прибрати, то в людства не лишиться вибору і воно швиденько освоїть космос, замість того, щоб створювати віртуальні світи.

— Хм, дичина якась.

— Там багато дичини було. А він стверджував, що все прорахував.

— І куди Місяць повинен упасти? — спитав Кірт.

— Не на Землю, здається. Може на Сонце? Чи на Венеру?

— Ненормальний, — видихнув чоловік і теж відкинувся на спинку. — Не здивуюся, якщо він саме це намагається зробити. Захопити двигуни на Місяці і вперед. Скільки там летіти, насправді, щоб на Землі почалися проблеми?

— Ні, там поступово потрібно, щоб людство не вимерло після зникнення Місяця, — згадала Леслі.

— Хм, тоді захопити і якось захищатися роками чи століттями. Не підпускати нікого до Місяця… не знаєш, ніхто ніяких нових бойових суперроботів не винайшов?

— Поняття не маю.

— Не здивуюся, якщо їх десь посеред офлайнового лайна якраз винаходять. Чи ще якусь дурню. Суперсолдат. Супербактерії.

— Суперпацюків з суперблохами і суперчумою, — згадала Леслі свої істеричні думки.

— Цей може, — видихнув Кірт.

І Леслі щиро захотілося зробити Гірту Лері щось погане. Щоб нарешті остаточно здох, сволота з дивними ідеями.

— Все буде добре, — досить впевнено сказав Кірт, подивившись на неї.

— З чого такі висновки? — прорізалось в Леслі єхидство.

— Ти ж мені побачення винна. Я не дам тобі змоги якось викрутитися.

Леслі фиркнула, уважно на нього подивилася і призналася:

— Я не хочу викручуватися.

— Впевнена?

— Сумніваєшся в собі?

— Тоді пішли прямо зараз.

— Куди? Слідом за чоловіками в париках? — щиро здивувалась Леслі.

— Ти не відмовилась.

— Та я твого обличчя не бачила.

— Побачиш, — загадково посміхнувся він. — Тільки не тут. Бо якщо мене побачать тут, це буде великий капець. Всім капецям капець. І вже завтра з мене не буде спускати очей купа народу, частина котрого поклала півжиття на останки моєї репутації, а частина і так бажає десь прикопати.

— Яке в тебе веселе життя, — щиро здивувалася Леслі.

— Сам його собі організував. Досі не розумію як і навіщо. Взагалі не того добивався.

Прозвучало сумно і Леслі відвернулася до вікна. По підозрювала, що ще трішки, і спробує втішати. А куди подібні втішання заводять, вона знала. Велика ж дівчинка.

І не те, щоб вона була так уже проти, собі брехати навіщо? Але для початку побачити справжнє обличчя — справа принципу.