розділ 17

— Нам потрібно дуже серйозно поговорити, — заявив Кірт, коли чергові любителі екскурсій відбули в чергове більш цікаве місце, ніж екскурсійний міні-бус.

В групі на цей раз були і чоловіки, і жінки. Одягнені звичайно, майже всі в джинсах. Леслі на їх фоні, в своїх синіх широких штанах і білій блузі мала вигляд екзотичної пташечки. І на неї задивлялись. А один немолодий чоловік навіть спробував чіплятися, але його швидко відвадив Кірт.

Група, послухавши про нещасних дітей і недолугих батьків, пішла дивитися на якісь ілюзорні квіти і пити якусь гидоту, судячи з розмов. А Леслі залишилася зі своїм водієм і охоронцем.

— Серйозно? — перепитала вона.

— Так. В офісі не можна. Це тут точно ніхто не підслухає.

Леслі кивнула.

— У нас, точніше у Дена з його невідомими приятелями…

— Невідомими?

— Навіть питати не буду, бо можуть потім спитати в мене. Це за Дена по закону права питати не мають… точніше, якщо діло дійде до суду… ну, ти повинна розуміти.

Леслі про всяк випадок посміхнулася і кивнула. Щось обіцяти і пояснювати вона не збиралася. Принаймні, поки не зрозуміє чого він від неї хоче.

— Так ось, цього придуркуватого малолітнього хакера схоже знайшли…

У Леслі брови вверх смикнулися.

— Там ще перевірити потрібно, для впевненості.

Леслі зітхнула. Не для чогось там, саме вирвалося.

— А іще ми з тобою схоже Гірта Лері знайшли.

— Той незрозумілий скляний прищ, так? — спитала дівчина.

Кірт посміхнувся.

— І ти бажаєш перемогти його самостійно, — сказала Леслі впевнено.

— Не те, щоб бажав. Але, схоже, вибору нема. Я поняття не маю кому можна в цьому ділі довіритись. Службам, котрі повинні з подібним справлятися, я не те, щоб не довіряв… просто впевнений, що з них принаймні очей не зводять… чи що там в нього є.

— Ти параноїк, — зітхнувши признала Леслі.

— Є трішки. Але.

— Та розумію я, що підготовку можуть помітити, так, чи інакше. А враховуючи те, що зараз відбувається… — Леслі дуже уважно на нього подивилася і вирішила не говорити про технічні неполадки і дивну поведінку Шефа. Захоче, сам двізнається. А може й знає. — Але що ми можемо вдвох зробити?

— Залежить від результатів розвідки. Малого взагалі не ми будемо витягувати. І поліцію там покличуть. Мене більше ненормальний геній непокоїть. В те, що нашого юного хакера врятують я вірю.

— А в те, що ми зможемо щось зробити генію? — спитала і уважно на нього подивилася.

Кірт, мабуть інстинктивно, покрутив на зап’ясті браслет. Той самий.

— У мене є щось схоже на план, — сказав. — Першим пунктом в ньому буде — не дати йому втекти, відрізати від мережі. А далі вже як вийде.

— Ти його відріжеш і він не почне відразу відбиватися? — здивувалася Леслі.

— Не встигне. Ми підійдемо дуже близько. А іще… ну то ж анекдот, що інтелект виліз з віртуальності і відвісив всім по копняку. Насправді ці інтелекти поза мережею діють руками звичайних людей. Максимум, можуть якихось роботів задіяти. Але проти них і в тебе і в мене є зброя. Іще смішніший анекдот про те, як в каналізації випадково знайшли базу мафіозного короля, схожу на фортецю, набиту зброєю до вінця. Та супутники подібну базу б на раз побачили, як глибоко ти її не закопуй. Вони на подібні пошуки налаштовані. І скупчення зброї в якомусь місці буде світитися, як вогонь посеред нічного степу. А він ховається. Так що звичайної зброї там не буде. Може будуть охоронці з якимись пукалками, а може й ні. Бо чим більше живих людей поряд, тим більше шансів, що хтось проговориться. Він вже раз все втратив через надміру балакучого охоронця.

— Ти мене намагаєшся переконати, чи себе? — спитала Леслі.

— Обох, але зовсім трішки, — привабливо посміхнувся чоловік і кінчиками пальців торкнувся її долоні.

Леслі мов струмом пробило і вона лише дивом не сахнулася.

— Вся справа в часі. Потрібно все робити швидко. І захист потрібен. Бо хоч зброї нема, та й роботи малоймовірні, захищатися він буде. Ві… одна дівчина колись працювала в його лабораторії, вивчала вплив світла, звуків… сильний звук, до речі, запросто може довести людину до втрати свідомості. А якщо додати ще якихось летючих речовин… в тебе ж є захист від токсинів.

Леслі торкнулася твердої капсули під шкірою перш, ніж зрозуміла, що робить.

— А в тебе?  — спитала з викликом.

— В мене багато чого є. Я дійсно параноїк. Але йти одному, то таке. Потрібна підтримка. А більш менш довіритись я можу лише тобі. Ну, з тих, хто зможе викликати допомогу і кому допомагати кинуться. Моє… начальство зараз далеченько, не в місті. Ден хлопчика рятувати буде і взагалі, йому краще бути на виду. До нього й так питання можуть бути. А ось до тебе якщо й будуть, то стосуватимуться службових перебільшень, котрі доводити важко, та й не можливо, враховуючи, що ти сама кажеш, що ти аналітик, а не польовий співробітник. Які до тебе претензії? Задурив я тобі голову, пішли подивитись…

— А навіщо ми туди підемо? — спитала Леслі і подивилася на браслет.

— Подивитись. А далі залежить від того, що побачим. Я б дуже хотів цю сволоту спіймати. У мене до нього купа питань, в тому числі і особистих. Але хто знає, що там вийде. І я впевнений, що варто поспішати, бо ось-ось пізно буде.

— Через параною.

— Ні, тут якраз інтуїція. А це така штука, реакція на роботу підсвідомості. Я бачу якісь ознаки, котрі вже бачив, але що тоді не надав їм значення, що зараз не можу. А підсвідомість точно знає, що щось відбувається.

— Та розумію я, — зітхнула Леслі. Їй, якщо чесно, не хотілося нікуди самостійно влізати і когось ловити. Але якщо вибору нема, та й Шеф чомусь впевнений, що їй зараз тут місце. — Я не люблю пригоди, — призналась.

— Не повіриш, але я теж їх не люблю. Але життя чомусь вибору мені не залишає.

— Бідненький, — фиркнула Леслі, але пообіцяла: — Я подумаю.

— Тільки недовго. Одна дівчина вже сьогодні піде дивитися чи дійсно ми знайшли малого хакера. А витягувати його і іди бити пику одному генію потрібно одночасно.