16 (2)

Крістоф.

На диво, він навіть виспатися примудрився, хоча ввечері, під супровід матюків папуги, воював з електро-кухарем і тільки дивом його не розламав, а вранці мав приїхати Яр — у нього вихідні між підготовчими курсами. І поступати цей дивак вирішив в напів-воєнну, напів-релігійну старшоосвітню школу. Чому? А там по рейтингам найкращий фізико-математичний курс, а в нього мрія стати інженером і будувати космічні кораблі. За розрахунками Яра, поки він вивчиться, ті придурки, котрі зшивають простір «проколами», якраз дочелімпають до Альфа Центаври. А це має бути цікаво.

В цілому, Крістоф іноді божеволів від цього хлопця і ніяк не міг зрозуміти, він від Дена чимось таким заразився, чи вже таким примудрився народитися? Ага, наплювавши на цілий список бравих воєнних серед предків з боку мами. Безголового батька-гонщика і його родину — суцільно циркачі, шахраї, ворожки і один олімпійський чемпіон в метанні ядра. Друзів мами, серед котрих ні фізиків, ні математиків нема. Та й на самого Крістофа, котрий таке б не потягнув, який би там ай-кью не наміряли.

Та й мама в нього була жінка розумна, але математики воно не стосувалося.

А вранці з’явився веселий Ден і життєрадісно розповів, що він зв’язався з друзями і вони всі разом провернули цікаву аферу, завдяки чому дещо дізналися.

Крістоф його тоді ледь не стукнув. Він прокинувся, чекав Ярослава, а тут цей, загадковий такий, презагадковий. Посміхається і чогось хоче.

А потім Крістоф нарешті прокинувся і зрозумів, що дуже поспішив з цим ділом. Десь на півроку, в кращому випадку. І взагалі, сон штука корисна.

А Ден парубок надто дивний іноді.

— Що ви зробили? — перепитав Крістоф, вперше почувши диво-розповідь і пропустивши повз вуха більшу її частину.

— Ще раз по верхах пройшлись. І до жука твоєї білявки під’ єдналися ненадовго.

— Серйозно? І вас не впіймали?

— Так ми ненадовго і там якраз інших справ повно, не до ледь помітних коливань, котрі іще й збоєм в ряду можуть бути.

— Ти мене зводиш з розуму, — признав Крістоф.

Ден аж завис. В його світогляді зводити з розуму можуть лише дівчата. Он Леслі б запросто могла його звести, якби захотіла. Якраз в його смаку. І з переду, і ззаду, і зріст саме той, і лице приємне, і ні в якому місці не вивірений під лінійку ідеал. Ідеальних на вигляд красунь Ден чомусь не любив. В останню дівчину взагалі закохався всупереч своїм смакам. Вона була тоненька, невисока і в веснянках з ніг до голови. Єдине, що в ній виділялося — великі «ельфійські» очі. А Ден хвостом за нею бігав і мабуть досі на щось сподівається, хоча вона вже майже рік як відбула на свою чудову роботу десь далеко.

— Так, не мороч мені голову, — сказав нарешті.

— Це ти мені морочиш, — озвався Крістоф і обережно уточнив: — так що ви знайшли і що зробили?

— Невідоме ми знайшли, через котре не співпадала кількість енергії на вході і виході з нашого чудового квартала. А від жука, по системним прапорцям… що ти на мене так дивишся? Кажу ж, просто по верхах пройшлись, практично по купинах скакали. Так ось, щоб ти знав, ці прапорці завжди захищені, щоб в них не колупалися і нічого через них не підселили. Це ази захисту, ну, якщо паролі не рахувати. Але, іще, через той саме захист, ці прапорці надто легко прослідкувати, вони вирізняються. І десь між двома фільтр можна поставити. Що хтось і зробив, довелося анонімку надсилати, нехай чистять. Заодно в наші справи не полізуть, поки все не переберуть.

— Так… — з натяком сказав Крістоф. Він і цілому розумів про що Ден розповідає. Але ціла картина з його уваги все одно вислизала. І навіть в тих диво-термінах розбиратися не хотілося, якщо чесно.

— Так, — життєрадісно підтвердив Ден. — Про неспівпадіння енергії я тобі вже говорив.

— Котра як входить, так і виходить і ніхто її не використовує? — Ввічливо поцікавився Крістоф.

— Використовується, але це легко прораховується, якщо знати, де дані брати. І там велике неспівпадіння з розрахунковим, похибка такою великою не може бути в принципі.

— І нікого це не зацікавило?

— Мабуть на лабораторії списують, по виготовленню різної гидоти. Їх навіть іноді знаходять, мов хтось спеціально направляє. Але якщо не вірити в казочки про лабораторії, котрі тягнуть електрику як не в себе, то я б поставив на надбудову з точково-переривистим зв’язком з материнським тілом.

— Чого?

— Серверний вузол, чи щось таке. Не віртуальна фігня, котра чи є, чи її видумали, чи ще щось. А фізична штука в фізичному світі, котра тільки час від часу підключається до павутини ненадовго, щоб віддати декілька команд, чи «визирнути в віконце».

— Почекай, ти хочеш сказати, що ви його знайшли?

— Дивлячись про кого ти думаєш. Хоча знайшли ми, схоже, обох. Один собі схованку якось побудував, іншого засунули в вірт-капсулу з обрубаним доступом…

— Там таких до чорта. Та заради деяких в те лайно і лізуть любителі розваг.

— Тому потрібно шукати там, де не тиняються сторонні, але де ті ж поліцейські не звернуть уваги. Мені одна дівчина підказала, а потім ми її ж туди підіслали, на співбесіду.

— Хм… — Крістоф задумався. — Де можуть бути капсули, до яких не буде претензій у поліції? Бо їм там саме місце, та й не обійдешся в деяких випадках.

— Медична станція, — сказав.

— Вгадав. А де ховається твій нічний кошмар вгадаєш?

— Ми одну штуку підозрілу під скляним ковпаком бачили.

— А що ми іще знайшли, тоніше виявили цікавого?

— Поняття не маю.

— Генератори, Кріс. І час реакції при зникненні живлення. Час, через котрий вони починають працювати. Розумієш?

— Хм… хочеш не дати котромусь запрацювати? А як ви змусите працювати всі інші?

— Та електрика тут насправді часто пропадає, тому й генераторів, як грибів після дощу. Це ми теж виявили і навіть трішки здивувалися. А перервати передачу на фізичному рівні там, де все й так на чесному слові тримається, ну, що може бути простіше?