15 (2)

Леслі.

— Ну, шукати нові маршрути можна по різному, — сказав філософськи Кірт, зупинившись коло пішоходного моста через канаву з каналізацією на дні.

— І тобі не цікаво, чому нас фактично вигнали прогулятися? — навіщось спитала Леслі, спостерігаючи за тим, як він дістає з рюкзака якісь деталі, дуже схожі на частини дитячого конструктора, і збирає з них щось загадкове.

Деталі з’єднувалися з клацанням і, схоже, надто міцно для дитячого конструктора.

— Ми новачки, нам не довіряють. Особливо в ділі приховування грошей, — відізвався чоловік, коли всі деталі з’єдналися в сувенірний літачок.

— Чи мого жука знайшли, — згадала власні пригоди Леслі.

— Навряд. Тоді б фахівців визивали, а не голову компанії. І нас би намагалися затримати в приміщенні.

Літачок над його долонею припіднявся в повітря і завис.

— А це що? — спитала Леслі.

— Наші очі. Зараз підключимся і подивимося зверху.

— Тут же вірт-офлайн кругом, — зауважила Леслі.

— Не кругом. Тут, насправді, дуже дешеве лайно поставлене. І якщо воно десь генерується туди, де його не видно, це вже буде підозріло. Можеш мені повірити, зверху все має такий вигляд, яким є насправді.

Кірт відпустив літачок на волю через вікно і той став підніматися, як повітряна кулька. Розтягнув перед собою екран, так низько, щоб його не побачили перехожі, якщо захочуть в машину заглянути. І деякий час на тому екрані були звичні яскраві пейзажі. А потім літачок наче з туману виринув. Один з високих будинків тут же перетворився з пристойного в облуплений і явно аварійний. На верхніх поверхах в частині вікон не було скла, а в одному місці ще й арматура стирчала з отвору, мов там щось вибухнуло, але вибух, на щастя мав напрямок надвір і будинок не постраждав. Або якісь диваки ремонтом ось так зайнялися, але не доробили його.

Літачок піднявся іще вище і повільно кудись полетів. Над сірими дахами, на котрих валялися зламані мережовловлювачі,  частини вентиляційної системи  і інше сміття. На одному Леслі навіть помітила щось схоже на собачий кістяк, але не стала придивлятися. Вулиці темніли внизу, по них ходили люди, місцями навіть доволі багато людей. А іще траплялися вільні від будинків плями. Іноді то були банальні звалища різного непотребу. Іноді просто занедбані пустирі, якісь розвалини, дивні простори з лисими кущами і палатками.

— Ага, — видихнув Кірт і літачок завис над подібним простором між шести будинками. Палаток і сміття там не було. Зате риб’ячим оком зі скла стирчала якась споруда. Не посередині, як можна б було уявити. А вдало ховаючись в тінях кострубатого будинку, залишків рейкового крана, іржавого вітряка, а коли сонце повернеться, ще й металева вежа, обліплена якимось лахміттям, приєднається.

Скло знахідки було брудне і нагадувало немиту кришку від пательні. Навіть дірка від загубленої ручки була. Хтось цю красу місцями присипав листям і мілкими гілками. Дуже дивна споруда, насправді.

— Цікаво, — визнала Леслі.

— На планах Дена тут повинен бути старезний колодязь колектору. Місцева каналізація, місцями перебудована, якісь її частини відрізані від мережі, а накривати колодязі кришечками взагалі дивно. Хіба що там сонячні батареї десь вбудовані в якості аварійних генераторів.

Дівчина кивнула.

Наступна цікава локація була посеред двору-колодязя в черговому аварійному будинку. Купа сміття, перекриті іржавими решітками входи-виходи, а посередині з землі загадково стирчать якісь труби і стоїть здоровенна штуковина з вентилятором.

— Хм… я б сказав що це якийсь нелегальний цех по виробництву чогось не більш легального. Такі тут час від часу знаходять. Місцевим жителям іноді теж попрацювати хочеться, бо гроші надто потрібні.

Леслі кивнула.

Літачок піднявся іще вище і кудись поволі полетів.

І поки він літав, було знайдено ще чотири підозрілих місця.

— І ніхто не робить нічого подібного? — спитала Леслі, коли чоловік повернув свої «очі».

— А ти думаєш як знаходять розплідники для дітей і інше незаконне, заборонене, небезпечне? — спитав Кірт, розбираючи літачок. — Саме так. Це простіше, ніж відправляти людей, щоб вони блукали посеред фальшивих декорацій. Але шукають конкретні речі, в місцях, де очікують їх знайти. Кожен пустир не роздивляються. У них часу і ресурсу на різну дурню нема. Так що…

— Щось нецікаве нікому тут може існувати віками і не привертати увагу, — кивнула Леслі.

— А іще Ден вважає, що цю увагу старанно відвертають, прописавши це в мережах відповідних служб. А ті нічого й не помічають, бо воно їм не заважає. Їм і самим нема жодної справи до місця, куди їх не пускає. От якби поряд з тією скляною фігньою побудували лабораторію для виготовлення якогось лайна, відразу б помітили. Але ж хто дозволить… та й не факт, що там взагалі можна по низу якось пройти, а тим більш протягнути за собою обладнання і матеріали. Хочеш, щоб тебе не чіпали, ускладни до себе шлях максимально. І люди на тебе плюнуть.

— А ми як пройдемо? — спитала Леслі.

— Якось там пройти можна, воно ж теж потребує технічної підтримки, а тут без людей ніяк, хто б що не казав. Ден шукає.

Леслі кивнула і подумки пораділа, що він не сказав, що піде один. Хоча лізти в якесь підозріле місце їй не дуже хотілося. З іншого боку, а як вона тоді про все дізнається і знайде хлопчика?

— Думаєш хлопчик десь там? — спитала.

— Навряд. Він десь там, де його можна годувати. Ден теж шукає. Якісь алгоритми у когось купив. Математичні. Не дуже розумію навіщо.

— Хм… може збере аналітику і виявить якісь відхилення від місцевої норми? — припустила Леслі. — Так заручників іноді знаходять. Але не факт, що спрацює.

— Може й воно, — кивнув Кірт і гарно потягнувся. — Мені так хочеться просто увірватися кудись, набити пики і все вирішити силою. Але тут так не вийде. Доводиться чекати.

— Хм?

— А іще… Леслі, якщо я щось розумію в житті, все доведеться робити одночасно. Твої… співробітники зможуть негайно виїхати, куди вкажуть, якщо ти попросиш і надасиш хоча б якісь докази, що саме там перебуває хлопчик?