розділ 15

В деяких речах Ден все-таки був розумніший за Крістофа. І думав не так. І вчив інше. Та й хотів не того.

Крістоф врешті решт зрозумів, що насправді завжди хотів сім’ю. Байдуже яку. Його й та, що була в дитинстві, влаштовувала. Ну, за винятком чоловіка, котрого він вважав батьком.

Мама в тій сім’ї була добра, гарна, вміла слухати, давала поради, обіймала і гладила по голові. Брати бешкетували, кожен в своїй манері. Віолка за всіх непокоїлася, всім допомагала і була ідеальною старшою сестрою. Та вона такою залишилася навіть тоді, коли мама зникла і все стало розвалюватися. Наче хтось офлайнову ілюзію виключив.

Іноді Крістофу задавалося, що насправді мами ніколи не існувало. Що то була просто маска, котру носили різні люди. Або така лялька, спеціально запрограмована. Або він її взагалі видумав. Бо дитячі спогади дивно перемішувалися. І найяскравішими в них були скандали батька. А мама просто була. Добра і обіймала.

І чомусь він з братами жодного разу про неї не заговорив. Зникла і все. А Віолка свою особистість знищила. І теж все.

Соня, справжній друг і перша жінка, котра беззаперечно в нього повірила, говорила, що тут потрібен психолог. Бо все дивно, наче не тільки Віолка лишилася без спогадів. Наче і він якісь частини втратив, а потім пустота заповнилась вигадками. Вона розуміється, вона ту психологію вивчала. І психіатрію. І взагалі, колись мріяла робити віртуальні світи, котрі будуть лікувати людей. Але потім померла її мати, залишився тільки батько, а він не розумів свою дочку, та й взагалі мріяв про сина. Остаточно він в ній розчарувався, коли вона вийшла заміж. За гонщика на магнітному треку, що для нього було взагалі ні в які ворота, і батько зробив все, щоб вона про те пожалкувала. Так що свою освіту вона так і не закінчила. Натомість з неї вийшов чудовий продюсер-нишпорка. Вміла вона знаходити в людях таланти, про котрі вони й не підозрювали.

Так ось, Соня вважала, що йому потрібен висококласний психолог, котрий відділе справжнє і зрозуміє, звідки відчуття, що щось там вигадане. Але у Крістофа на той момент було стільки таємниць, жодну з котрих він би не довірив ні одному психологу… так що обійшовся армійськими, котрі і шукали не те, і вивчали інше.

Але в тому, що Крістофу потрібна сім’я, вона була впевнена. Сім’я і своєрідний спокій, коли знаєш, що все правильно і ніхто не завадить. Мабуть тому довірила йому свого сина.

Дену було потрібне інше. Ден хотів розібратися. Докопатися до першоджерел. Визначити хто правий. Знайти відповіді. І помічав він зовсім не те, що бачив Крістоф. Там, де для нього була обмальована страшними пиками стіна, Ден бачив як саме ця стіна вписується в навколишнє, розумів, для чого її звели, а іноді і що за нею заховали.

Ось і зараз він подумав про те, що не залетіло в голову ні Крістофу, ні Леслі. Ден десь відкопав старезні плани міста і дігерські маршрути під ним. Зіставив одне з другим і виявив, що офлайнове лайно може приховувати і зовсім несподівані речі. Навіть теорію висунув про те, що Гірт Лері цю гидоту придумав, щоб заховати сліди власної діяльності, а зовсім не для того, щоб порадувати людство і отримати за це гроші.

— Знаєш, парки розваг часто роблять в дуже несподіваних місцях, — розповідав Крістоф Леслі те, що йому зовсім недавно доводив Ден. — Дуже несподіваних. Я тут пошукав, виявляється, їх ставили і на місцях зруйнованих кладовищ. І поверх закопаних смітників. І там, де через зсуви ґрунту не наважились будувати багатоповерхівки. Уявляєш? А наша улюблена частина міста почалася з парку розваг. Старого. Він на тому місці ледь не століття стирчав. А до цього там зруйнувалося декілька будинків, просів ґрунт, бо під тими будинками були великі пустоти. Все через землетрус, не такий і сильний. А міське начальство вирішило не гнівити бога, не відбудовувати нові будинки, а гарно засипати яму, розрівняти поверхню і посадити дерева. Дерева, в міфології цього начальства, своїми коренями тримають землю в купі, а значить вцілілі дома не заваляться слідом за невцілілими.

— І що? — спитала Леслі, нахилившись так, що погляд мимоволі чіплявся за тендітну ключицю, сковзав до ямочки, а потім вниз, намагаючись пірнути в виріз.

— Наступне начальство про те забуло. Чи вирішило, раз нічого не сталося, то вже й не станеться і вирубало майже всі дерева, побудувало декілька будинків, запланувало стадіон, а головне, вирішило скористатися для проведення комунікацій знайденими рештками попередніх комунікацій. Ну, на кшталт тунелів для відведення води, каналізації, всякого такого. Про це документи є. Але потім той проект визнали небезпечним. Бо років всьому тому ділу було… через це, насправді і розбудову зупинили. А потім парк розваг влаштувало, щоб ніхто не спробував викупляти землю, поки вони думають, як там бути. А потім начальство вчергове змінилося і той проект остаточно здох. Та й розквіт вірт-офлайна почався.

— Все одно не розумію, — призналася дівчина. Теж думала не так і не про те, що Ден.

— Ті залишки комунікацій нікуди не поділися. Можливо сміттям яму засипали, щоб заховати їх, і різного непотребу навкруги набудували для цього. Та й взагалі. Розумієш, Леслі, там можна сховати, що завгодно.

Вона кивнула.

— А Ден зіставив мапи, плани, маршрути любителів лазити в підземеллях і знайшов місця, де можна заховати щось досить велике, енергомістке і його там не помітять. Бо метал, каміння, пластик там і до того був. А витрати електрики прекрасно ховаються за офлайновим лайном. Цей, так званий квартал, витрачає електрики більше, ніж чверть міста разом. Так що…

— Треба дивитись власними очима, — кивнула Леслі.