14 (3)

Ольга приперла пиріг. Саморобний, що було сім разів підкреслено, щоб ніхто не засумнівався, мабуть. Крістоф на цю випічку дивився з підозрою. Він знав який вигляд має бути у пирога, котрий спекла жінка, котра знає, як їх пекти. Та й коли чоловік знає, як це правильно робити, виходить зазвичай щось пухке і апетитне на вигляд. І пахне не брудними мокрими шкарпетками.

— Я туди малинового варення додала, — щебетала Ольга, навалюючись грудьми на спину і пропонуючи вибрати найбільший шматок. — І готувала у справжній духовці, бо всі ці елктро-кухарі і інші автомати не мають душі. І випічка виходить без душі.

Крістоф дивився на наділену душою випічку, сірувату таку, з синюватими плямами і якимись зернятками. Розумів, що варення було дієтичне, повне вітамінів, позбавлене алергенів і глибоко синтетичне.

Шлунок було шкода. Але якщо не скуштувати, Ольга може і не вибачити. І мститись потім буде. Так що…

Він глибоко вдихнув. Нагадав сам собі, що чоловік і це потрібно для справи. Взяв запропонований шматок і відкусив, інстинктивно зажмурившись, щоб хоча б не бачити цей кошмар.

Варення було ще й з «вивіреним віками смаком» не інакше. Бо це в подібні смаколики постійно додають «елітну гіркоту», а іще Ольга свій пиріг нещадно засипала цукром. Настільки нещадно, що він карамеллю хрустів під зубами. Інших смаків на щастя не відчувалося. Але й так цю випічку можна було роздавати в якості ліків від переїдання солодким. Шматочок з’їси і довго того солодкого не захочеться.

Леслі спостерігала за дегустацією з таким виразом на обличчі, мов була вихователькою в дитячому садку і хтось з дітей вперше взяв в руки ложку без нагадування. Ага і почав нею копирсатися в какашці.

Всі інші поховалися. Мабуть Ольга свою переповненую душею випічку приносить не вперше і всі вже знають, яка вона на смак.

— Це рецепт моєї бабусі, — життєрадісно щебетала Ольга. — Дідусь як спробував вперше, так і одружився.

Леслі закашлялась. Мабуть сміх давила. Крістоф навіть розумів чому. Самому подумалося, що єдиною умовою в шлюбному контракті було — не випікати більше пирогів.

— А їй дістався від її бабусі. Це сімейний рецепт. У моєї сім’ї така глибока історія. Хочеш я її якось ввечері розповім, — голос Ольги опустився і дивним чином заскрипів.

Леслі закрила рот долонею, витріщила очі і продовжувала кашляти так, наче була на останній стадії якоїсь хвороби знищуючої легені.

А Крістофу ледь не вперше в житті захотілося, щоб його хтось врятував.

— І у нас ще є багато рецептів, — промуркотіла в вухо Ольга і, на щастя, відступила. Не забувши переможно подивитися на червону від кашлю Леслі.

Крістоф ледь втримався, але не попросив не погрожувати.

А іще він розумів, що малого придурка потрібно знайти якомога швидше. Бо ця спадкоємиця сім’ї з історією точно отруїть.

На щастя, запропонувати доїсти шматок Ольга не встигла. З’явилося велике начальство. Дійсно велике, чоловік був, як два Крістофа. При цьому надів сріблястий комбінезон і нагадував величезну повітряну кульку. Ходив він повільно і велично. Дивився майже завжди поблажливо, мабуть розумів, хто в цей офіс іде працювати і через які життєві обставини. Він приходив нечасто, вимагав у Ольги якісь графіки, роздавав дивні розпорядження, на кшталт, залучити багато молодих спеціалістів і йти в ногу з часом, а потім на декілька днів зникав. Як при такому начальстві ці екскурсоводи ще не розорилися, для Крістофа було загадкою. Тут або нелюдськи щастить, або хтось вливає багато грошей, бо потрібно мати «білий бізнес».

На пиріг начальство подивилося, як на відро з хімічними відходами. На Ольгу з несхваленням. На Леслі з цікавістю, а на Крістофа зі звичною поблажливістю. Похитало головою і зникло за дверима свого кабінети, велівши Ользі скинути документи і прийти коментувати і пояснювати, а всім іншим працювати і не наражати себе на небезпеку. І говорив, мабуть, про пиріг.

— А може вона наймана вбивця і екскурсоводи просто ширма для неї? — задумливо спитав Крістоф, коли вони сіли в машину і поїхали «вивчати вулички на предмет прокладення ще одного маршруту». Так веліло начальство. Хоча у Крістофа склалося враження, що воно хотіло побавитися від них і не хотіло довго думати над приводом.

— Скоріше коханка і ми ширма за якою можна сховатися від дружини.

— Хм… — аж задумався Крістоф. — А, яка різниця. Я зовсім не про це хотів поговорити, поки нас ніхто випадково підслухати не може.

Леслі подивилася на нього з цікавістю.

— Ден знайшов цікавеньке, — сказав і мимоволі посміхнувся, аж надто зацікавлено всілася Леслі.