14 (2)

Крістоф

— А це ще що таке?

Якби Крістофу хтось сказав, що він натрапив на ті ж дивні новини, котрим вже встигла здивуватися Леслі, він би теж дуже здивувався. Якось не очікував побачити власне обличчя поруч з ненормальною з котом.

— Пророк в десятому поколінні, чорно-білий маг і знатна шахрайка? — спитав саму у себе Крістоф, придивляючись до жінки на екрані. На вигляд вона була аж занадто справжня. Так що, по останніх модних тенденціях, могла бути чиєюсь маскою. — Так-так, добро з мене прямо пре, — пробурмотів, дочекавшись відповіді невідомій глядачці і здивувавшись, що мадам не почала розкладати пасьянси з карт таро. — Це ж де я так нагрішив, що про мене згадують в подібних постановках? Сподіваюся, це не чергова ідея Ігоря.

Ну от чесно, що з ним робити, якщо його? Схопити за комір і добре потрусити? А допоможе? Та навряд, ще до чогось гіршого додумається.

— Не вистачає мені ненормальних в житті, — пробурмотів Крістоф, яскраво уявивши, як ця мадама з’являється десь в гримерці, чи в готелі, розмахує якоюсь чарівною паличкою і обіцяє зняти родове прокляття. — Хм, треба буде її якось запхати в натовп тих матерів і дружин. Чудово в їх компанію впишеться. Цікаво, звідки вони про мої маршрути дізнаються? Ов?

Крістоф так захопився цікавою розмовою з самим собою, що ледь не пропустив повідомлення від Леслі.

— Я їй подобаюсь, — поділився таємним з папугою, на що той розписав чиїсь сексуальні стосунки і закріпив це діло матюками. — Знаєш, якщо ти будеш так виражатися при Маринці, я буду вимушений час від часу тебе здавати в притулок. Тобі не набридло в подібних місцях сидіти?

Папуга почухав дзьоба і зобразив скрипіння незмазаних петель.

— Ти талановитий, — похвалив його Крістоф і пішов збиратися до чергових відвідин екскурсоводів.

Потрібно було поговорити з Леслі. Обсудити те, що знайшов Ден. Не тому, що дуже вірилось, що вона знається на предметі розмови. Просто так легше думати. Ти комусь щось розповідаєш. Він слухає, ти сам слухаєш, а думки в голові з клацанням збираються в цільну картину. Ну, якщо пощастить. Якщо ще більше пощастить, співбесідник іще й підкаже щось.

Непоганий ж план.

— Дощ? — здивувався він, вийшовши на вулицю. Поки був в будинку, за вікнами світило яскраве сонце. — Хм… Яр знову в налаштуваннях розумного скла копався, — зробив висновок. — Це він у нас любитель сонячних днів.

Крістоф задер голову, заплющив очі і холодні краплі стікали по обличчю. Він якраз таку погоду любив. Натягнути капюшон і вперед. Людей мало. Власники колісних машин стараються їздити там, де ніхто не почне жалітися на бризки і надмірний шум. На магнітній подушці взагалі віддають перевагу тунелям, так менше енергії тратиться на підтримку і захист. Летючі схожі на тіні. Краса ж. А іще вилазять всі справжні запахи вулиць. На одних пахне зеленню, трішки землею, трішки теплом, відданим асфальтом і іншим покриттям. На інших витають густі запахи випічки, мастила, фарби, та багато чого. А з-за офлайнових прекрасних ілюзій починає смердіти мишами, смітником, цвіллю, пилюкою і купою незрозумілої гидоти. Коло дому Крістофа колись під час дощу завжди смерділо котячим лотком і іржавим залізом. Але дощі він все одно любив більше, ніж спеку і пилюку, котра постійно осідає на взутті, хоча невидима на дорозі.

— І по прогнозу доща зранку не було, — пробурмотів Крістоф. — Цікаво, білявка парасолькук взяла? Чи сидить зараз в офісі як мокра мишка?

Подивитися на мокру мишку йому захотілося. Тому він розплющив очі і швидким кроком пішов до найближчої зупинки громадського транспорту. Бо він, звісно, той іще екстремал, та навіть ідіот, якщо вірити майору Піддубному, але їздити на мотоциклі під дощем по мокрим залишкам недобудованого тунелю підземки, то таке. Воно, звісно, міцне, за ним слідкують і укріпляють, бо там змагання проводять любителі ендуро, а вони насправді зовсім не ідіоти. Але дощ робить все занадто складним і непередбачуваним.

— Так що, останній кілометр пішки пройдешся, — пробурмотів зайшовши в лінійну капсулу і сівши на перше ліпше місце. — І буде нас двоє мокрих мишенят.

Крістоф посміхнувся, подумки нагадав собі, що Леслі таки професіонал і співробітниця якоїсь контори, котра чи про захист, чи про попередження, так що даремно злити її не треба. І вона не дурепа, хоч і вміє зображати білявку з анекдотів. І йому зараз потрібна її допомога, а не посил в ті місця, в котрі відправляв папуга. Так що…

— Стриманість наше все. Дражнити будемо потім.

Він притулився головою до прохолодного прозорого пластинку, по котрому стікала вода, знову закрив очі.

Кудись його знову несе. Натхненно так. Зазвичай в подібному настрої він пісні пише, чи якусь епічну дурість робить на сцені. Правда, бували ситуації й дивовижніше. Одного разу він так в армію пішов, добре хоч в якості резервіста з правом на освіту. На ту освіту його трішки пізніше теж понесло в подібному настрої. А зараз він їде розмовляти з білявкою. І або вони кудись влізуть, або до чогось додумаються…

— Або вона на мені свою пукалку випробує, а потім перелякається.

Чомусь подібна перспектива зовсім не лякала. Стримуватися не хотілося. Хотілося потім все життя шантажувати Леслі своїм напівздохлим тілом.

— Я дійсно придурок, — признав Крістоф.

Навіть жаль, що доведеться тримати себе в руках. Бо справи і все таке.