12 (2)

Спостерігати за тим, як Ден намагається порозумітися зі Звіром, а той його обзиває, як тільки може, було навіть весело. Стійкий такий папуга, навіть на смаколики для папуг не купився і не став поводитись краще. Але добрий Ден його погодував, витер якусь підозрілу пляму на столі серветкою, хоча Крістоф залишив включеним прибиральника, пам’ятаючи, що папуги птахи, підгузник на них не надінеш і вигулювати на повідочку не станеш.

— Не хочеш собі цього красеня забрати? — з надією спитав Крістоф, коли Ден вийшов з зайнятої папугою кімнати і акуратно закрив за собою двері.

— Він твій і фани можуть запитати як у нього справи. Показати попросять, — тут же почав шукати приводи для відмови Ден. Мабуть зрозумів, що тварин приємніше любити, коли їх нема в твоєму домі. — Лягай спати, а?

— Пізніше. Мені ще повинні сценарій прислати з кур’єром. Ігор обіцяв вихідні, відісплюсь. Зараз, поки знову говорять…

— Коли обіцяв?

— Коли я буду знати, де і що шукати точно. Інакше сенс? Так що…

— А знаєш, спитай у своєї Леслі чому вона до екскурсоводів приперлась. Що її наштовхнуло на цю думку? Можливо ми дійсно щось упустили, бо чогось не розуміємо.

— Добре.

— І не наражайся на небезпеку, в тебе тепер папуга живе, котрий без тебе здохне з голоду.

— Ой, та ти ж перший прибіжиш годувати, — відмахнувся Крістоф.

— Не прибіжу, принципово.

— Тоді Ігор прибіжить. Ярослав повернеться…

— Ось! Думай про Яра. Ти його опікун в фізичному світі. Його мама дуже не хоче, щоб до нього наближався його придуркуватий дід. Так що…

— Ден, йому через чотири місяці вісімнадцять буде, нічого йому той дід не зробить за всього бажання. Цей нещасний дід від нього іще й втече, варто буде познайомитись з характером цього милого хлопчика.

— Ти його поганому навчив, — пробурчав Ден.

— Думаєш?

— Впевнений. Просто цього ніхто не розуміє.

— Ага, тільки ті жіночки, котрі взяли в заручники чоловіка з мобільною лабораторією, все розуміють правильно, — покивав Крістоф. — Я ж такий весь… — і тут в нього в голові промайнула цікава думка. От як діждатися кур’єра і не заснути? Правильно, потрібно зайнятися чимось цікавим. Думати про те, куди подівся Віолчин син вже не виходило. Варто було спробувати, голову наповнював густий туман, або навіть вата. Бо там обдумано все, що тільки могло обдумуватись. А ось про одну білявку думати було приємно. І спілкування з нею точно не дасть заснути. — Ден, можеш знайти Леслі?

— В сенсі?

— Координати.

— Ти хочеш до неї в гості?

— Та ну, не настільки я нахабний. Я хочу їй написати.

— Ти псих. Сам кажеш, що вона з якоїсь контори.

— Я з нею майже подружився.

— Да?

— І можливо вона сюрпризи любить.

— Ігорю скажу і він тебе на пару з папугою заклює за переслідування.

— Уявляєш, як вона здивується?

Ден подивився, як на придурка. Він уявляв.

— Всі всім пишуть і нічого. Ну, всім, у кого можливість їм писати відкрита, — спробував пояснити свою позицію Крістоф.

— Угу, всім пишуть підозрілі мужики, котрі не показують свого реального обличчя, — покивав Ден.

— Впевнений, вона розуміє чому.

— А знаєш, якщо тобі так потрібна ця Леслі, сам шукай. В тебе ж є її образ? Пробуй через зображення. Якщо в неї щось відкрите, знайдеш.

Крістоф здивовано на нього подивився. Рішення ж було елементарне, а він про нього навіть не подумав. Відразу якісь складності почав вишукувати.

— Слухай, — сказав тихо. — А може я не подумав про щось елементарне, про що подумає хто завгодно? Тому й не розумію як Леслі екскурсоводів знайшла. Розумієш? Вона вирішила в них стажуватися тому, що знайшла там сліди нашої пропажі. Не тому, що через них можна у всю систему того парку розваг залізти. Вона йшла по слідах хлопчика і вони привели її туди. А я спочатку прийшов і тільки потім дізнався, що він там був. Навіть не відразу. І майже випадково. А вона тому так маршрутами зацікавилась, бо думала, що він заради екскурсій туди приперся. Розумієш?

— Ну…

— Що зі мною не так? Я справді не шукаю простих шляхів і рішень?

— Тобі виспатись треба нормально. Тебе вже на якусь філософію тягне.

— Дочекаюсь кур’єра і ляжу спати, матінко.

— А я перевірю, — ласкаво пообіцяв Ден. — А то ти з таким ритмом життя одного разу злетиш з катушок. А в тебе діти, папуга, Леслі он іще.

— Леслі не в мене.

— Не мороч мені голову. То йому потрібна Леслі, то вже не потрібна.

— Я не казав, що не потрібна.

— Я додому! — припечатав Ден і направився до дверей. — Пошукаю лабораторію в ямі. Чи що там може бути. А то розмови з тобою…

І зник за дверима. А Крістоф трішки посидів, зібрався з думками і вирішив все-таки пошукати білявку в спокусливих штанах. Відчував він при цьому себе підлітком, не старше Яра. Дивне таке відчуття. Не сказати, що приємне, але хоч сон відганяло.