11 (2)

Леслі

Ось чого вона не очікувала, що цей, водій і охоронець, просто візьме і вкаже рукою напрямок, де серед офлайнового лайна колись ховався Гірт Лері. Ну, чи його копія. Віртуальний близнюк, судячи зі всього. Штука не те, щоб заборонена, але поки ти не помер, треба дуже багато експертиз пройти, щоб отримати на щось подібне дозвіл. Одних тільки психологічних більше двох десятків. Та й небагатьом людям щось подібне насправді потрібне. Те іще задоволення спостерігати як десь в віртуальності розвивається те, що спочатку було повністю тобою. Зовсім інакше, ніж ти розвивається. А якщо ще й копія виходить чимось краща, то взагалі капець.

— Значить він тут дійсно був і хлопчик міг знайти його сліди, — задумливо сказала Леслі.

— Не міг, — впевнено сказав чоловік. — Тут все перекопали і просіяли мілким ситом, місцеві були в шоці. Розбігалися, як щурі.

Леслі зітхнула. Уважно на нього подивилася. Зітхнула іще раз.

— Добре, — сказала. — Відкрию тобі одну таємницю. Знаєш коли в різних служб, починаючи від другого поліцейського управління і закінчуючи президентським захистом трапляються грандіозні, чи не дуже, провали?

Кірт смикнув правою бровою.

— По статистиці, — сказала Леслі, відчуваючи, що видає себе з головою, хоча навряд це було так насправді.

— Поняття не маю, — признався.

— Коли все перевірили, перекопали, просіяли. І навіть не обов’язково в подібних місцях. Знав би ти скільки лайна час від часу знаходиться на тихих сімейних вуличках. А все чому? А все тому, що насправді все знайти неможливо, потрібно знати, що шукаєш, а не шукати все підряд. І серед тих щурів, котрі по твоїх словах розбігалися, міг бути хтось, хто знав де шукати потрібне насправді І що шукати. А тут все перевірили, так що якраз сюди те можна сміливо перевозити. Та тут що завгодно сховати можна при бажанні, ніхто ж не перекопує через день. При цьому, тут нікого не здивує мала збірна електростанція, чи купа генераторів, відгалуження волокон, неліцензійні сервери, посилювачі, якісь незрозумілі сигнали. Та насправді, поліція навіть не сильно з цим місцем бореться. Дітей намагаються звідси забрати і все. Та ти сам знаєш. А так, чудове місце, котре притягує різний людський непотріб. Більше тут, менше де-інде.

Чоловік кивнув.

А Леслі нахмурилася. Їй про те, що тут колись існувала віртуальна копія Гірта Лері дороге начальство чомусь не сказало. Навряд тому, що не захотіло. Скоріше теж не знало. А значить хтось або «забув» про те повідомити. Або ці повідомлення якимось чином загадково по дорозі загубилися.

Ото буде скандальчик, якщо знайдеться чергове сито, котре сортує повідомлення і якось гарно вирізає, хоча скоріше замінює частини зі згадками копії божевільного генія. Бо якби зникали згадки про нього самого, чи про ось це офлайнове лайно, хтось би точно здивувався. А тут що? Якась чергова віртуальна фігня, котру іще й стороння дівчина примудрилася знищити. Та кому воно цікаве?

— Я починаю хотіти власну папочку з документами. Фізичну, з паперовими, чи пластиковими листочками, на котрих від руки пишуть, — призналася Леслі.

— Ти романтик, — широко посміхнувся Кірт.

Леслі фиркнула.

— Знаєш, мені подобається як ти думаєш. Не так, як я. Скоріше на Дена схоже, але в нього зовсім інші інтереси.

— Да? — зобразила здивування Леслі.

— Що ти в сервер нашим роботодавцям засунула?

— А твій Ден що засунув? — з викликом спитала Леслі. Сам же згадав рудого техніка.

— Хм…

— Ми шукаємо одне і те ж. Хлопчика, котрий десь тут зник, судячи зі всього. І Гірта Лері, сліди його перебування, — посміхнулася Леслі, просто інстинктивно, саме так, як посміхаються чоловіку, котрий сподобався.

— Ти мене розводиш, — теж посміхнувся він.

— Я? — округлила очі Леслі.

— Ти. Намагаєшся витягнути інформацію, збиваєш з думок звабливими посмішками.

— Ти робиш те саме.

— Тільки без звабливих посмішок, — серйозно сказав він.

Леслі хмикнула і подивилася куди вони їдуть. Виявилось, по якійсь вузькій вуличці з гарненькими двоповерховими будиночками.

— Вони замасковані, насправді страшні, збудовані зі всього, що під руку трапилося, причому людьми, котрі про будівництво мають не надто виразні уявлення. Такі собі будиночки поросят, подуй сильніше і попадають. Так що наближатися до них я б нікому не рекомендував.

— Да? — здивувалася Леслі і придивилася до чергового будинку. Якщо все так і є, не факт, що все, що тут набудували, насправді будинки. Може якийсь каркас, а за ним що завгодно. І розумні люди туди не полізуть, бо на голову ще звалиться.

— Тебе якась думка осяйнула, — промуркотів на вухо нахабний чоловік, знову примудрившись занадто наблизитись, а вона ні найменшого звуку не почула.

— Де точно твоя Віолка втратила свою особистість? — спитала Леслі відсуваючись.

— Далі, по планах міських архітекторів і інших планувальників, там колись мали стадіон будувати. Навіть яму встигли викопати, якщо вірити місцевим легендам. Потім її різним непотребом закидали, утрамбували, присипали землею. По іншій версії бетоном залили, бо там почали з’являтися пустоти, в котрі постійно хтось провалювався.

— О, — видихнула Леслі і, мабуть, від несподіванки зробила чергову дурницю. Спитала: — Лабораторія була підземна? Чи підбетонна? Чи як його?

Чоловік гарно закліпав, а потім вилаявся, нагадавши сірого папугу. Смикнувся до Леслі, затиснувши її в куток і інтимно прошепотів, аж мурахи по руках забігали:

— Давай знову мінятися. Я тобі про те, що і як намагається знайти Ден, а ти мені про те, що і як шукаєш ти.

— Відсунься, — холодно сказала Леслі.

— Збуджую? — спитав нахаба, на мить сяйнувши посмішкою, але відсунувся.

— Придурок.

— Ну, є трішки. Так міняємось?

— А сенс? — щиро здивувалася Леслі. — Впевнена, твій Ден знайде першим, більше і що треба. Мої, як би, не дуже розуміють, що взагалі шукати.