розділ 10

Крістоф.

Розрекламована фігня як завжди саме фігньою й виявилася, нічого залікувати і розсмоктати вона й не намагалася. І дивуватися цьому міг тільки Ігор, котрий сам з задоволенням брався рекламувати подібну фігню, а потім ображався, коли інші робили те ж саме.

Крістоф помилувався синцем ледь не на всю ліву половину обличчя, припухлим оком і хірургічним швом, котрий починався від брови і закінчувався ледь не доходячи до волосся. Гарно так по діагоналі хтось лоба пропоров. Перстнем мабуть з якоюсь дивною і гострою прикрасою. Такі, якщо на всі пальці надіти, можна використовувати в якості кастета.

Вся ця краса на обличчі боліла, особливо сильно, якщо спробувати посміхнутися. Поїв через неї Крістоф якусь пасту з тюбика. Бо ковтати було ще туди-сюди, а жувати ніяк. Щелепа теж боліла і один зуб хитався, але стоматолог запевнив, що не випаде, головне процедури не пропускати.

— Класно посперечалися про антикваріат і сексуальні пригоди чиєїсь матусі, — пробурчав Крістоф і підморгнув відображенню в дзеркалі не опухлим оком. — І чого цей нетверезий придурок постійно пригоди шукає? А ненормальні аналізів вимагають при цьому від мене. Сила мистецтва, щоб його. Навіть плювати хто першим в те нетверезе і постійно бойове лайно вліз. Аж жити легше стало, ще б пика не боліла…

Крістоф мотнув головою, все-таки побризкав в обличчя холодною водою і прикрив все це неподобство офлайновою маскою. А  то ще побачать, співчувати хтось полізе.

Або знову будуть питати про літаючі чоботи і не вірити, що полетів він випадково. Крістоф якраз хотів перевзутися в кросівки, бо ходити в тій красі можна було нормально тільки по сцені, та й там з нятяжкою. Воно ж зовсім не гнулося, хоча вигляд мало епічний. Розв’язав ті безкінечні шнурки. А тут той придурок, обмін люб’язностями, зав’язка бійки, дуже нестійкий стілець… і результатом цього всього стало те, що Крістоф зі стільцем упали на підлогу, а чобіт полетів, причому дуже талановито полетів, гарно так, в пику вічно нетверезому ідіоту з його претензіями і бажанням піднятися на скандалах.

— Так що він дякувати тому чоботу повинен. А в мене ще й кросівки вкрали. Хороші були кросівки.

Крістоф видихнув і пішов дивитися на те, що отримав замість кросівок, причому сам не зрозумів, як у це вляпався.

Це гарно сиділо на клятому летючому мікрофоні і витріщалося на нового хазяїна правим оком. Сіре таке здоровидло зі страшнуватим дзьобом. Маленькі хвилясті папуги Крістофа кусали і він не хотів би знати, що буде, якщо ось це повторить їх подвиг. Без пальця точно залишишся.

— Чим тебе годувати, не знаєш?

Папуга презирливо прокрехкав щось загадкове, обізвав про всяк випадок непечатно і повернувся хвостом.

— Мені ти теж не дуже подобаєшся, — признався Крістоф. А навіщо приховувати? — Але годувати тебе все одно доведеться. Бо інакше мене зжеруть одного дня. Знаєш скільки в місті зоозахисників? А в країні? А на планеті? Ось так то.

Папуга повернув голову і подивився на нього лівим оком.

— Господи, чому я постійно у щось дивне вляпуюсь? — спитав у всесвіту Крістоф. — Майор правий, я придурок з інтелектом і це не лікується навіть.

Папуга про всяк випадок знову його обізвав. А може навпаки підтримав. Спробуй тут розберись.

Трішки подумавши і зосередившись на проблемі, а не на щелепі, Крістоф поліз в мережу прояснювати нагальне питання. Уважно декілька разів перечитав відповідь і пішов мити моркву, вона в нього хоча б була. Принагідно з подивом знайшов волоські горіхи і вирішив, що підійдуть. Іще можна було зварити кашу, але ж як не хотілося загружати пекельний агрегат, котрий потім іще й буде нагадувати, що господар не поїв і вираховувати скільки він з’їв шкідливого. І як це лайно відключити в ньому, навіть Ден не розібрався. Дуже хтось про здоров’я населення непокоїться. Мабуть виробникам електро-кухарів за те податки знижують.

— Яр вчиться, у нього мрія, так що не кине і не приїде, — бурмотів, підключаючи до пекельного пристрою водопостачання. — Соня взагалі з Данкою на іншому континенті і ще місяць там будуть сидіти. Та й не факт, що захочуть в гості приїхати. Та й Маринку до канікул краще не смикати. Я вдома якщо їм, то бутерброди. Навіщо мені ця штукенція зараз? Ах, да, папузі кашку зварити. Краще б я кота взяв.

Щелепа боліла і натякала, що краще все-таки помовчати, але коли подібні дрібниці його зупиняли? Один раз навіть зі зламаним ребром співав і нічого, бек-вокал все, що він налажав, вдало перекрив, за що дівчата отримали свої премії. Там, правда, знеболювальне було, хоч і слабке, а щелепу не можна, він же розмовляти нормально не зможе.

І щока, здається, трішки смикається.

Захотілося плюнути і лягти відлежуватися. Але й цього не можна. Мало що та білява краля цікавого зробить без нагляду. Та й Дену може щось знадобитися. Чи він щось знайде і треба буде акуратно перевірити.

А все той придурок зі своїми спробами додати собі відомості на хайпі. А Ігор колись йому навіть пояснював чому це швидкоплинна фігня і як правильно той хайп створювати. Не повірив зараза.

— Як думаєш, вийде на одного вічно нетверезого придурка натравити жінок, для котрих я синонім зла? — спитав Крістоф підключивши кухаря і насипавши в приймач крупи.

Папуга смішно нахилив голову і сказав:

— Нафіга?

Наче зрозумів.

— А щоб перестав заздрити і ходити до мене демонструвати крутість… хоча не допоможе. Він мене щиро ненавидить. Десь я йому дорогу перейшов. Або просто надто симпатичний.

Папуга видав заковиристий матюк. І Крістоф сподівався, що це не про нього.