розділ 9

— Це ще що за обрізана кегля? — з підозрою спитав Крістоф, не ризикнувши торкатися незрозумілої капості, трішки схожої на футуристичну гранату, котра зависла над його плечем.

Як то кажуть, нічого не передвіщало. Група сиділа в вагончику, милувалася видом на озеро, слухала співи комарів і відголосок фесту для своїх, огородженого поглиначами шуму так, наче звідти разом з шумом могли вирватися демони з Аду. Сюди вони заїхали з доброї волі і заради відносин. Крістоф взагалі був впевнений, що після клубу відправиться додому і ще трохи поспить. Але ж ні. Здавав прилюдно аналізи, тепер чеши і продемонструй свою щедрість на користь діточок, котрі бажають вчитися, але не мають за що. І поспівати не забудь, бо ти ж хто?

Так що група сиділа, милувалась, чекала черги, а тут Ігор примчав, коли не чекали. І от чого йому о другій ночі не спиться? Є ж можливість.

— Мікрофон! — рявкнув Ігор. — Летючий… насправді на магнітній подушці і опирається на твоє плече. Але на вигляд як в тій грі і справді раритет. Ми його тільки трішки підфарбували для більшої схожості.

— Якій ще грі? І що це в ньому за діра? — спробував відсунутись від подаруночка Крістоф. Бо Ігор хлопець хороший і професіонал своєї нелегкої справи, але іноді його клинить, заносить і тоді ховайся. Ну, як всіх подібних, ледь не геніальних професіоналів.

— Дірка, то сопло, звідти час від часу буде голограма реактивного струменю вириватися, — пояснив Ігор найпростіше, а потім вже взявся за складне. — А гра — «Співай краще». Стара, однополюсна ще. Гравці змагаються в співі, отримують бали, фанатів, репетирують, прогресують… ну, все майже як в житті. Вона в цих, ретро-ігроманів зараз до піку популярності підходить. За розрахунками там протримається не менше півроку. А їх багато. І перетинів з нашим проектом немало…

— Не називай мене проектом! — суворо попросив Крістоф. Йому чомусь було неприємно, щось з дитинства. З того, що потребує психолога. І не армійського, котрого цікавили зовсім інші речі. Але до цивільного Кріс би ні за які гроші не пішов. Надто багато таємниць.

— Нас не називай, — підтримав його один з Вадимів. Барабанщик. Бас-гітаристу було все одно, він дрімав.

— Ой, так простіше, — відмахнувся від усіх разом Ігор. — Я про те, що якщо задумане вийде, вас безкоштовно і дуже ефективно прорекламують. В середовищі людей, котрі десь наполовину ваша аудиторія. При цьому на нижній віковій межі, тобто, про вас вони поки що можуть навіть не чути, чи не звертати уваги…

— Та зрозумів я, — простогнав Кріс, розуміючи, що від мікрофона відкараскатись не вдасться. Навіть зі скандалом. Ігор надто серйозно налаштований. А звільняти його ідіотів нема. — Може якось інакше…

— Інакше неефективно. Не буде ні півслова про те, як ти ці старі ігри любиш, бо висміють, впевнений… До речі, я тобі відео кинув, подивись, там цю гру проходять. Щоб мав уявлення. І загляни нарешті в свої соцмережі, ти ж повинен знати, як провів попередні тижні. А ти не дивишся. А якщо хтось почне питання задавати? А ти навіть не в курсі, що з черговою кандидаткою на найкращі ноги обнімався.

— Якою ще кандидаткою?!

— Зоряною… Маляною… ой, не пам’ятаю. І ти її все одно не знаєш. І знайомитись вона з тобою не хоче, особливо після сцени в аеропорту. Просто рекламна акція для неї і для тебе. На сторінках своїх подивись.

— Та подивлюся я, — відмахнувся Крістоф і срібляста фігня над плечем радісно смикнулась. — Як добре, що я в Дена поспав. А то повбивав би всіх.

— Подружку тобі треба, реальну, — тут же вліз з улюбленою темою барабанщик. — Надовго. А не це все.

Крістофу згадалася білявка, але говорити про неї він точно не збирався. Тут би на виступі зосередитись, коли думки зовсім про інше.

— Ігор, подумай як і куди можна втиснути відпустку на декілька днів, — попросив якомога спокійніше.

— Придумай, як будеш мікрофон хватили, — відізвався Ігор.

— Шантажист.

— Ну, давай, розкажи мені про «дуже потрібно», я поплачу і кинуся допомагати. Підберу кралю, котра підтвердить, що ви були в горах, на самому вершечку однієї. В палатці і ледь не замерзли. Так і грілися в тій палатці весь час, не виходячи на зв’язок. І твої менеджери дуже лаялись…

— Ось, уже виходить, — похвалив креативного хлопця Крістоф. — Та не дивись на мене так, похвалю я твій мікрофон. Мою репутацію вже нічим не зіпсуєш.

— Якщо тебе там вб’ють…

— Та хто мене там має вбивати і навіщо? — майже щиро здивувався Кріс і несподівано признався: — За однією жінкою треба прослідкувати.

— Якщо тебе звинуватять в переслідуванні…

— Не та ситуація, повір мені.

І посміхнувся.

Ігор насупився. Явно не повірив і став перебирати в голові можливі і неможливі проблеми.

— Якщо… — знову заговорив.

— Не починай, — зі стражданням попросив Крістоф. — Я ж не нию про те, чим може завершитися твоя ініціатива з цією сріблястою фігньою.

— Коли це мої ініціативи погано закінчувалися? — щиро здивувався Ігор.

— Пам’ять у тебе… А хто мені казав, давай допоможемо дівчатам, познайомимось, чудово час проведем. В результаті я його провів капець як чудово. Пів року в тюрмі за бійку і того покаліченого придурка, котрий взагалі сам упав. Капець контракту…

— Фокусника б з тебе все одно хорошого не вийшло, співак кращий! — щиро і впевнено сказав Ігор.

— Обхідні шляхи довелося шукати, бо колишнім в’язням отримати зброю майже неможливо…

— Та хто тебе змушував туди пертися? — здивувався Ігор. — Хіба твоя параноя. А все інше то взагалі твоя ініціатива. Будь моя воля, ти б далі полігону для новачків не зайшов. Це ти надто захопився. І було б чим.

— А, — махнув на нього рукою Крістоф і заплющив очі. Може хоч подрімати вдасться. Завтра дуже насичений день.

Цікаво, чим зараз займається білявка-детектив? Спить мабуть. Щаслива жінка.