7 (2)

— Окей, всесвіт, я зрозуміла, рішення було так собі, — пробурмотіла Леслі зранку, як тільки прийшла продовжувати стажуватися на екскурсовода.

Ні, Ольга не спробувала їй з порога видряпати очі. Ну, або ноги зламати, бо в зелених штанях ці ноги мали ще більш провокативний вигляд, ніж в рожевих. Ці штани Яна позичила, відразу, як вислухала про рожеві і образ дурепи. Навіть на заплатити за пересилку не поскупилася. І добре, що Леслі їй про Кірта не розповіла, бо тоді б вона не поскупилася на орбітальне таксі, привезла спідницю, котра майже нічого не прикриває і змусила б подругу це вдягнути. Дуже її непокоїла відсутність особистого життя у Леслі. І ті декілька чоловіків, котрі трапились на шляху, але швидко відвалилися, в присутності цього життя Янку не переконали.

— Яна б оцінила, — додала Леслі, зробила над собою зусилля і зайшла в офіс екскурсоводів, намагаючись не вирячатися на спину, обліплену чимось надто схожим на піддівку під комбез пілотів, чи щось таке. Спина була «У-у-у-у!», як би сказала Яна. Широкі плечі, талія і м’язи.

І так, Леслі, не бачила обличчя, бо власник спини опирався руками на поручень і намагався щось видивитися в глибинах незрозумілої дірки, але все одно впізнала чоловіка. Кірт, щоб його.

Поки вона намагалася дивитись куди-небуть, лиш би не на спину, чоловік відштовхнувся від поручня і обернувся. Виплюнув в долоню ліхтарик, котрий в зубах тримав, побажав Леслі хорошого дня і швидко комусь відчитався:

— На вигляд там все в порядку, розрив або в іншому місці, або щось складне і потрібен майстер.

У відповідь щось нерозбірливе забурмотів хтось невидимий, а Кірт став прилаштовувати панель на місце.

— У нас частина віртуалки полетіла, — пояснив Кірт бурмотіння дівчині і посміхнувся. — Офлайнової. І тепер сюди страшно замовників екскурсій впускати.

Леслі здивовано подивилася вліво-вправо і ніяких страшних змін не помітила.

— Зроби три кроки вперед, — підказав Кірт.

Вона зробила і наче з хорошого сна перенеслась в депресивний кошмар. Бо гарний офіс зник. Залишилися сірі стіни, навіть не пофарбовані. Підлога з давно витертим напиленням, іще трохи і шар вирівнювача почне кришитися під ногами. А потім любителі екскурсій будуть дивуватися, що взуття у них в червонуватій пилюці. На стелі немиті світлові панелі, схоже взагалі неробочі, освітлення чудово дає і вірт. А дизайнерські меблі перетворилися на старий, подряпаний мотлох, добре хоч цілий.

— Краса, — оцінила Леслі.

— Зате тепер видно, що тут дійсно чисто. А це багато вартує, — пояснив Кірт, широченно посміхнувся, з інтересом роздивившись нові штани (насправді не штани!) і запропонував: — Йдемо далі вивчати маршрути? Бо зараз і тебе почнуть просити он туди посвітити, а туди підповзти.

Леслі кивнула. Повзати їй точно не хотілося. А потім спостерігала як він поверх своєї піддівки надягає чорну сорочку. Цікаво, навіщо йому така сумнівна нижня білизна? Літо ж. Чи вона з охолодженням?

***

Другий маршрут був менш цікавим першого і віддалявся від місця, де непомітно для всіх впав будинок.

— Тут колись люди жили, стояли звичайні будинки. Насправді ще з десять років тому де-інде жили. Хоча умови там були, ворогу не побажаєш. Діти в банди збиралися, продавали різне заборонене. Тому сюди поліція заглядала, ловила мілких. Дорослих не чіпали, сенсу не було ніякого. А ось мілких… — Кірт замовк і подивився кудись вгору. — А потім нова пані міністр освіти відвісила копняка внутрішній безпеці і різним захисникам дитинства, і дітей звідси нарешті вивезли всіх. Кого разом з батьками, давши їм більш пристосоване для життя житло і освітні курси, кого без батьків, а в кого батьків насправді давно вже не було і діти поняття не мали, куди вони поділися. Тепер час від часу прочісують, щоб діти тут не жили. Якось навіть цих диво-фермерів впіймали, котрі дітей на сумнівне усиновлення розводять. Знайшли де ховатися.

— Це дуже сумно і дітей шкода, — сказала Леслі, розуміючи, що цей маршрут буде цікавий різним бовдурам. Нерви полоскотати, діток пожаліти, владу полаяти, котра довго те ігнорувала.

— Можеш сміливо тикати куди потрапить і говорити щось на кшталт: «А ось там жила маленька дівчинка, котрій батьки навіть імені не дали. Вона з трьох років добувала собі сама їжу». Різні бовдури це люблять. Особливо жінки, воно якісь струнки в них чіпляє.

— А насправді?

— А насправді, немовлята не виживають, коли батьки пірнають в вірт на декілька днів, забувши про них. Так що виживали ті, про котрих хоч якось турбувалися. Тут недалеко навіть школа була і з неї переводили розумних на стипендію в «чисте місто». Їм заздрили. О, а іще місцевим жителям дають кругленьку суму за стерилізацію, щоб не плодились. Знайдені рештки немовлят змусили прописати подібні місця в винятки по захисту дітонародження.

— Гидота яка, — прошепотіла Леслі, розуміючи, що з такою історією цей маршрут не може бути не популярним. Це ж справжнісінький хорор в реалі.

— Ну, діти частенько виростали і звідси виривалися. Не повіриш, але більшість не підсідали ні на вірт, ні на інші дивні розваги. Місцеве населення і тоді поповнювалося ззовні.

— Хоч щось хороше, — прошепотіла Леслі. Вона б за подібну екскурсію гроші не платила, але то вона. — Їдемо назад?

— Їдемо, — погодився Кірт. — Встигнемо сьогодні іще одним маршрутом проїхатись.

Леслі кивнула.

Коли вони повернулися щоб попити кави перш, ніж їхати наступним маршрутом, виявилося, що Ольга вже на місці, правда їй було не до Леслі, вона Цербером наглядала за рудим парубком. Усміхненим таким, гнучким. Парубок виявився майстром, котрого таки викликали. Бо поломку так і не знайшли.

Майстер з цікавістю подивився на Леслі, потім з не меншою на Кірта і дуже загадково посміхнувся. А Кірт чомусь нахмурився. Всього на мить, але вона це помітила.