розділ 7

Леслі.

— Що за бісова дурня тут відбувається? — спитала Леслі у свого відображення в затемненому віконному склі.

Скло було її рідне, домашнє. Вікно теж її, без звичних віртуальних пейзажів. Щось її від вірту вже нудити почало. Мабуть переїла в тому клятому кварталі. А поїздила лише по одному маршруту. Недовго, насправді. Більше часу витратила в конторі, коли ревнива Ольга розпитувала і намагалася на чомусь незрозумілому впіймати, а можливо навіть звільнити за профнепридатність. Бо екскурсоводи повинні запам’ятовувати всі цікаві локації з першого погляду і ніяк інакше.

Дурня, до речі, відбувалася зовсім не тут. Відбувалася вона теж там. І мала вигляд високого чоловіка з розумними очима і браслетом, котрий з усіх сил маскується під звичайний адаптер, чи взагалі годинник з безліччю функцій. Але бачила Леслі вже схожі браслети. І на руці незрозумілого охоронця його бути не могло.

— Що за бісова дурня?

І що робити, якщо браслет насправді то, про що вона подумала?

Та ще й найнявся в контору цей охоронець незадовго до неї самої. Дивне співпадіння. Особливо враховуючи, що на той момент всі, кому треба, вже почули про Гірта Лері.

І думай що хочеш.

— Добре, припустимо, що я відволікаючий фактор і насправді розслідують вже більш компетентні люди. Припустимо. І що тепер?

А дійсно, що тепер? Трусити шефа? Так він і признається. Трусити того охоронця? Так вона ще не настільки здуріла. Робити вигляд, що нічого не помітила? Останнє здавалося одночасно найправильнішим і зовсім неправильним. Ні, зламують ті браслетики насправді тільки в фантастичних фільмах. Саме через те, що вони раз і назавжди налаштовуються на конкретну людину. Дуже прискіпливо налаштовуються і по тридцять раз на день звітують кудись комусь. Так що, якщо браслет справжній, їй лишається тільки тихенько сісти в куточку, скласти ручки на колінах і почекати чим все закінчиться.

Але не хотілося. Сподобалося їй недохакера шукати.

Ще можна було впасти на хвоста охоронцю і подивитися, що буде. Але це здавалося не надто хорошою ідеєю. Дуже небезпечний чоловік і не через браслет.

— Ти доросла і самостійна, — сказала Леслі відображенню. — Самообман не твоє. Так що, небезпечний він для тебе тому, що сподобався. Ти, дурепа в рожевих штанах, поняття не маєш, який він насправді на вигляд. І на тобі, сподобався. Бо погляд розумний. Рухи скупі і впевнені. І говорить якось так… хоча голос теж може бути не його справжній. Ні, ти точно дурепа і штани твоє. Недаремно купила. Потім на стіну приб’єш, щоб не забути. Ото Янка здивується. Обидві здивуються.

Леслі уявила які обличчя будуть що в дочки, що в подруги при погляді на штани в рамці на стіні і пирхнула. Можливо воно навіть того варте.

— Кірт, — сказала вона відображенню. — Даремно на побачення не пішла, коли Янка знайомити намагалася. Можливо невідомо хто не подобався б невідомо яким чином. Ти доросла і розумна. Не підліток ж якийсь з непереборними потягами. Так що…

Іноді потрібно триматися поближче до небезпечного, щоб не залишитися біля розбитого корита.

— А там подивимось, — вирішила Леслі.

Може браслет просто схожий. Мало що люди собі замовляють у різних умільців.