розділ 2

Сьогодні у Леслі був онлайн-день на роботі і це було чудово насправді. Тому що добиратися через величезне місто до непримітного будинку, четвертий і п’ятий підвальний поверх котрого займає СЗЗ (Служба Запобігання Загроз) — той іще квест. Іноді Леслі навіть здавалося, що найбільша загроза людству в цілому і її країні окремо — люди, котрі розраховують транспортні розв’язки на кожен день. Тому що їх робота повинна спрощувати людям життя і допомагати їм швидше доїхати (чи долетіти) туди, куди їм потрібно. Але їм на це наплювати, розрахунки вони роблять беручи аналітичні данні і заявки із своєї уяви, а потім щиро дивуються, що десь марафон бігають, десь важливий вантаж везуть, а десь і зовсім летючі жаби розплодилися і викликають аварії, стрибаючи в вітрове скло автотранспорту, в тому числі і на магнітній подушці, забиваючись в труби вітрольотів і банально збиваючи любителів велосипедів, самокатів і інших екологічних колес. А ті прокляті мутовані жаби плодяться кожного року пізньою весною. Як можна їх не враховувати?

Але програмам ті розрахунки довіряти не можна. Програми то зламують, то в них баги, то ще якась дурня. Люди більш надійні і в людей фантазія.

Повбивала б.

Другою великою загрозою Леслі вважала офлайн-віртуальників, на кшталт тих, котрі місяць для молодят на небі намалювали. Є місця в яких, завдяки їх зусиллям, взагалі незрозуміло, що насправді відбувається, чи є там справжні дерева, чи безпечно заходити в будинки, котрі здаються новенькими, і чи не ховається десь в невидимій через голограму дірі маніяк з сокирою, з котрої кров та чиїсь мізки капають. Когось там шукати — те ще задоволення. В чистому віртуалі і то легше. В віртуалі є чіткі алгоритми. А тут мішанина справжнього і несправжнього, і невидимі пацюки під ногами бігають. 

А ось терористи були лише на третьому місці. Причому не одна Леслі так вважала. Статистика — наука досить точна. І давно довела, що терористи дуже відстають зі своїм терором що від транстпортників, що від офлайн-віртуальників. По загиблим в першу чергу. Але кого це цікавить, коли з однієї сторони якийсь ненормальний, котрий незрозуміло чого хоче, а з другої — ті дурні самі в те вляпались, з нами такого не трапиться.

Леслі зітхнула і пішла одягати костюм присутності. Бо якщо для запізнення в реалі є виправдання в вигляді все тих же транспортників, то в віртуалі з цим складно. А в собаку, котрий постійно десь ховає костюм, Шеф давно вже не вірить, по очам видно.

Зовні той костюм схожий на звичайну термобілизну з легким мотоциклетним шоломом. Причому шолом Леслі купила сама, він більш досконалий за той, що видали на роботі і дизайн в нього значно привабливіший. Колись вона і «білизну» купить. Коли нарешті дозволять перепрошивати допуски. Або не купить, там різниця між звичайним варіантом і вдосконаленим не така велика, як в шоломів, дехто стверджував, що її взагалі нема. А з капсулою, на кшталт тих, котрі зараз зайняті купою сплячих красунь, ні один костюм навіть порівнювати не варто. В капсулі є система життєзабезпечення. І проспати в ній можна хоч декілька років, якщо найняти когось її обслуговувати. Дехто так і робить, бо в віртуалі йому цікавіше, там все відбувається швидше, нема заторів і можна так, чи інакше підіграти собі у власному житті.

— Доброго ранку, Леслі, — промуркотіла незмінна помічниця Шефа. Дама дуже сувора, незрозумілого віку. Її віртуальний вигляд майже не відрізнявся від реального. Можливо лише тому, що і в реальності її образ доповнив якийсь віртуальщик, але перевіряти навряд хтось ризикне. — Він знову пив каву з гарбузовим сиропом.

— Осінній настрій, — з розумінням відізвалася Леслі. — Доброго ранку, Ольго. Через що сьогодні, не знаєш?

— Не враховуючи, що психологи знову не дозволили вивести дівчат з «Жіночого світу»?

— А вони не дозволили?

— Вони погодилися з психологами гри. Ті справді добре попрацювали і нашим співробітницям дійсно потрібна психологічна допомога, хоча б в такому вигляді.

— Так-так, — покивала Леслі. — Як там Люба, вже всім принцам пики набила?

— Ні, там новий квест відкрився, — загадково посміхнулася Ольга.

А все через що? А все через те, що комусь дуже було потрібно, щоб з гри вийшла дружина президента, котра там саме від чоловіка і обов’язків першої леді сховалася. І він спочатку ледь не всіх жінок з президентського захисту в цю дурнувату гру загнав, а потім і до інших служб дотягнувся. Ще й бігав тут колами, кричав про «все пропало», заважав зосередитися. Ось і не задав ніхто часу перебування. А гра, щоб її творців якась зараза за дупи схопила і вже не відпустила, виявилася лікувальною. Більш за все любила лікувати наслідки стресів. І якщо Служба Безпеки мала право діяти жорстко і таки повернути співробітниць на роботу, то шефу тільки головою об стіну побитися і залишилося.