Туди, звідки почали

  Коли людей вивели із підземелля, вони остовпіли. Від Сабринайту зосталися самі руїни, і це глибоко всіх вразило. Місцеві мешканці, зуздрівши розвалини на місці своїх будинків, розпачливо заголосили. 

- Це зробила Темрява?

- Її прогнали?

- Вона більше не повернеться?

- Як нам тепер жити?

- Заспокойтесь! - кричали військові, котрі теж були на межі. - Пан Арістотель усе вам пояснить! Зберігайте спокій!

  Натовп став вимогливо чекати на феодала Сабринайту. Провідники, що гуртувались біля брами, почули ім'я Арістотеля й сумно повісили голови. Лерой відірвав почервонілі очі від непритомного Камальта й кинувся до людей із криками:

- Допоможіть! Мого друга поранено! 

  Кілька медсестер вибігли із юрби. Лерой і сам ледве тримався на ногах. Його рука досі кровоточила, на обличчі застигли червоні патьоки. Жінки у білих хустинах підбігли до Камальта й спантеличено над ним схились. 

- Де Арістотель? - гули люди. - Чому його досі немає? Він завжди зі своїм народом! 

  Ада з Редеорою та Кралісом протиснулись крізь натовп. Зуздрівши картину, що розгорнулась перед брамою, вони вражено зойкнули. 

- Це що Камальт? - прошепотів Краліс.  

- Камальте! - закричала Редеора й кинулась до пораненого хлопця, котрого провідники перекладали на ноші. – Що з ним? Він живий?

- Флоренс його ледь не вбив, - прошипів Лерой, обпершись на плече одному з провідників.

- Флоренс? – вразилась Ада.

- Так, Флоренс – це володар Темряви! Він випустив її на свободу, спровокував увесь цей хаос і… - однак хлопець не договорив. Він похитнувся.

- Лерою, ти поранений? – стривожилась Ада й підбігла до нього, підставивши плече.

  Редеору в цей час просто тіпало від паніки. Вона ридала над Камальтом. Люди розгублено гуділи. Військові й провідники схилили голови. Вони виграли бій, однак виграти війну здавалося неможливим…

  Тоді астроном, помічник Арістотеля, дочекався відносного затишшя й вийшов уперед. Йому було боляче бачити на обличчях людей печатки скорботи та відчаю, страху й зневіри. 

- Люди! Усі, хто мене чує! - голосно загукав він. - Я звертаюся до вас не лише від свого імені, а й від імені пана Арістотеля. Про це важко говорити, однак...пан Арістотель загинув! 

  Почувши новину про загибель верховного захисника, люди вражено ахнули. Така звістка глибоко всіх вразила, оскільки чоловіка любили й поважали всі без виключення. Астроном натомість продовжив:

- На цей момент я тимчасово буду його заміняти, доки не знайдеться людина, готова захищати не лише Сабринайт, а й увесь світ від проявів потойбічної нечесті! Тепер я можу назвати своє ім'я – мене звати Платон! Сабринайт зазнав жахливого спустошливого нападу з боку Темряви та людини, що спровокувала її! Це – феодал північних земель Вінсент Флоренс!

- Що? Цього не може бути, – вразився пан де-Неріз, котрий намагався прорватися крізь натовп.

- Сабринайт майже знищено, але це не кінець! Ми відбудуємо його, відновимо! Однак спочатку нам треба перемогти Темряву! І ми зробимо це! За будь-яку ціну! Наразі єдиною вцілілою спорудою є Дім пана Арістотеля. Прошу відвести туди всіх хворих і поранених. Решту прошу не панікувати. Ми обов'язково знайдемо вихід!

  Хоч як переконливо звучала промова астронома, люди не розуміли, що робити далі. Масштаби руйнувань були космічними. Військові залишились, аби слідкувати за порядком і допомагати людям. Дехто запропонував змайструвати з уламків і залишків осель тимчасові житла, аби не ночувати під відкритим небом. Доки ілійці скаржились на обставини й розпачливо запитували, за що на їх долю випала така кара, місцеві швидко організували побудову тимчасових помешкань, обрали мисливців, котрі могли б добути їжі. Бурмістр Ілії скинув із себе плаща й закотив рукава, готовий будь-якої миті стати до роботи. Його слуги здивовано перезирнулись. Філософ із Кралісом приєднались до загону риболовів.

  Платон оголосив провідникам, що за годину збере їх на термінову нараду. Камальта разом із іншими пораненими доправили до будинку, звідки вже витягнули тіло Арістотеля. Редеора ледве тримала себе в руках, ні на крок не відстаючи від його нош. Лерой, обпершись на плече Ади, теж шкутильгав за ними, з болем згадуючи останні слова Арістотеля й жахливий двобій із Флоренсом.

  Тієї миті йому хотілося, аби поряд опинилась Емілія, чия любов і турбота залікували б йому весь біль.

- Адо, ти знаєш, де Емілія? – прошепотів Лерой.

- Гадаю, вона разом із паном де-Нерізом. Вони ховались у підземеллі разом із іншими, - відповіла дівчина.

  Сестри милосердя оточили Лероя, обробляючи його рани й перемотуючи руку якимись брудними ганчірками. Він у свою чергу зміряв приміщення очима. Нещодавно він розмовляв тут із паном Арістотелем. На стінах так само висіли списки провідників, у коридорі стояли обладунки. Але пана Арістотеля більше не було. А запилений простір наповнився стогоном поранених і слізьми тих, хто чекав на їх одужання.

  Камальт лежав на ношах. Над ним схилились сестри милосердя, намагаючись зупинити кровотечу. Редеора стояла поряд, затуливши руками обличчя, й безутішно ридала. Серце Лероя рвалося навпіл, коли він дивився на бліде обличчя друга. В цьому був винен Флоренс! Флоренс убив його батька! Флоренс натравив Темряву на тітку Габріеллу! Флоренс холоднокровно нищив міста! Хлопець стиснув кулаки, йому в скроні вдарив гнів.

- Я впевнена, що з Камальтом все буде добре, - мовила Ада, помітивши неспокій Лероя.

- Я в цьому не сумніваюся, - кивнув хлопець. – Він стійкий і витривалий.

  Цієї миті до імпровізованого шпиталю ввійшов астроном, тобто пан Платон, і підійшов до Лероя з Адою.

- Пані, чи можу я поговорити з Лероєм сам на сам? – стримано поцікавився він.

- Будь ласка, - стенула плечима Ада й пішла до Редеори, аби дізнатись про самопочуття Камальта.

  Лерой спробував підвестись, однак пан Платон зупинив його жестом руки, а потім сів поряд. Чоловік виглядав втомлено й виснажено. Так, як і решта.