На вулицях зчинилося справжнє стовпотворіння. Люди хоч і погасили смолоскипи, та все ж напружено вдивлялись у небо, аби точно переконатись, що Темрява не повернеться. У провулках досі лунав дитячий плач, під стінами стогнали поранені, до яких з усіх ніг бігли лікарі. На щастя, ніхто з міщан не загинув, Темрява не встигла висотати з них життєву енергію.
Філософ, Краліс і Редеора стояли біля пересувної сцени зі згаслими факелами й вдивлялись у натовп, сподіваючись побачити там обличчя своїх друзів. І коли вони на не жарт захвилювалися, крізь юрбу стали пробиратись Лерой, Камальт, Ада й Емілія. Аслан ішов позаду них, ледве переставляючи ноги.
- У вас усе вийшло! - ляснула в долоні Редеора.
- Ви врятували місто, - посміхнувся Філософ.
- Ви справжні герої, - додав Краліс. - Але якби ви взяли з собою мене, то впоралися б швидше.
- Я так розумію, це наше чергове випробування? - хихикнув Камальт. - Тепер ми повинні не зазнатися?
- Ось, - мовив Лерой і протягнув Філософу розколений медальйон. - Ця тварюка жила тут. Нею керувала Емма.
- Що ж, тоді боятися більше нічого, - посміхнувся Філософ. - Без людини Темрява безсила.
Цієї миті, пробираючись крізь юрбу, до них підійшли господар театру і його дочка Анна. І хоч після всього пережитого виглядали вони вкрай спантеличено, на їхніх обличчях сяяли посмішки.
- Дякуємо вам, - защебетала Анна. - Якби не ви, це була б наша остання вистава!
- Так, мушу визнати, ви нам дуже допомогли, - погодився її батько. - Якби ми загинули, наші конкуренти змогли б заробляти вдвічі більше грошей.
Враз шум на площі стих, і хтось вигукнув:
- Слухайте! Всі уважно слухайте!
Друзі озирнулись і побачили, що на сцену піднімається статний чоловік із довгим білявим волоссям та в розшитому золотими нитками котті. І судячи з тиші, котра миттєво вкрила площу, це була не проста людина.
- Тьфу! Не театр, а якийсь прохідний двір, - насупився батько Анни.
- Хто це? - здивувалась Емілія.
- Бурмістр, - відповіла Анна. - Він дивився нашу виставу з балкону свого маєтку, тому знає про все, що тут сталося.
- Еге ж, ховався за спинами своїх охоронців, коли налетіла чорнота, - додав її батько.
- Шановні мешканці міста! - вигукнув бурмістр, змахнувши рукою. - Мій обов'язок звернутися до вас у цей непростий час! Щойно ми з вами пережили жахливу атаку темних сил. Сусідське поселення полягло, але ми вистояли! І живі ми тільки завдяки цим відважним мандрівникам, котрі попередили нас про небезпеку! - з цими словами він вказав рукою на Лероя та його компанію, що стояли біля сцени.
- Матінко, які почесті, - хмикнув Камальт, схрестивши руки.
- Це місто вже не належить до володінь Флоренса? - поцікавилась Ада.
- Ні, - захитала головою Емілія й, тяжко зітхнувши, додала: - Тут володарює феодал Лоуренс Мілтер.
- Закликаю вас бути вдвічі обережнішими й завжди мати з собою вогонь! - продовжував бурмістр. - А тепер повертайтеся до звичного життя! Можете спати спокійно, вночі на вулицях стоятиме охорона з факелами!
Коли спантеличені люди розійшлися по домівках, бурмістр зійшов зі сцени й широкими кроками наблизився до друзів.
- Я щиро захоплений вашою сміливістю та шляхетністю, - защебетав він. - Ще раз дякую за порятунок мого міста.
- Ми не зробили нічого героїчного, - відмовила Ада, хоча її очі зрадливо забігали.
- Я теж спочатку не повірив вам, однак із настанням Темряви зрозумів свою помилку, - зізнався чоловік. - Звідки вам відомо про це страховисько? Звідки ви знаєте, що воно боїться вогню? Хто ви?
- Ми звичайні мандрівники, - відповів Камальт, підморгнувши іншим. - Ідемо до південних земель у пошуках кращого життя.
Друзі дружно закивали.
Обличчя бурмістра розпливлося в усмішці.
- Сподіваюсь, ви не заперечуватимете, якщо я попрошу залишитись вас до ранку? Сьогодні ввечері я б хотів влаштувати свято на честь порятунку міста й буду радий бачити вас серед гостей.
- Ох, пане, це для нас занадто велика честь, - понуро мовив Лерой.
- Перед лицем загибелі всі були рівні - і багаті, і бідні. Тому не ображайте мене й будьте присутніми на святі, - потім бурмістр повернувся до Анни Сіельси й додав: - Вас, пані, я теж запрошую. Буду радий чути ваш янгольский голос знову.
- Дуже дякую, - кивнула вона. - Я обов'язково прийду.
Коли чоловік вкотре одарував усіх посмішкою й пішов із площі в супроводі кількох охоронців, Ада з надією спитала:
- Ми ж не збираємось туди йти, правда?
- Чесно кажучи, у мене немає ніякого бажання, - зітхнув Лерой, насупивши брови. - Тільки світських прийомів нам не вистачало.
- Мене взагалі туди не пустять, - зауважила Редеора й провела долонею по своїй смаглявій щоці. - Пудра давно стерлась. До того ж, ми знову виглядаємо, як обірванці.
- А я взагалі хочу, щоб всі залишили мене у спокої, - насупився Аслан.
Однак у розмову відразу втрутилась Анна:
- Якщо ви знехтуєте цим запрошенням, бурмістр дуже образиться. Він обожнює влаштовувати свята й прийоми. У нього немає родини, йому нудно, тому він весь час розважається. Нащо вам такі неприємності?
- Але нам взагалі не до свят! - сказав Камальт. - Над світом нависла така небезпека, що в нас просто немає часу веселитися.
- Хм, я відразу зрозуміла, що ви не прості мандрівники, - всміхнулась артистка. - Та я можу вам допомогти. У нас купа гардеробу. Хоч і не нового, але доволі пристойного. Я зможу підібрати вам відповідне вбрання.
- Літнього пана й хлопчика ми можемо приютити в своєму театрі, доки свято не закінчиться, - додав її батько.
- Але я теж хочу на свято! - обурився Краліс.
- Ти ще малий, - лагідно сказав йому Філософ. - Зате у нас з'явиться час для уроків.
- Гаразд, - кивнула Ада й звернулась до Емілії: - Нарешті в тебе з'явиться можливість побути у своїй тарілці, правда?