Нові страхи.

У райдужному настрої маленька ілюзіоністка відкрила вихровий портал і зникла в ньому, а на галявині під мерехтливим куполом залишився спати дракон, якому бачилися жахливі сни, про те як його залишає дядько, а потім і люба названа сестра.

На галявині вибухнув шалений рик дракона, який неочікувано прийшов до тями. Сон виявився настільки реальним, що страх заполонив його серце коли під крилом, де кілька годин тому мирно спала дівчина, нікого не було. Розлючений та наляканий раптовим зникненням дракон став кидатися зі сторони в сторону всередині купола як скажений звір, благаючи всіх богів, щоб з нею нічого не сталося і проклинаючи себе за те що знову так сильно став в комусь потребувати.

Вітер шелестів листям і спостерігав пекло що розверзлось під охоронним куполом, а на іншій стороні лісу, з академії, вийшла радісна дівчина, підставляючи своє обличчя першим промінчиками сонця і радіючи з того що зуміла домовитися про зарахування її дуже емоційного брата-дракона на факультет повітря, не зустрівшись з істотами які вже довгий час її шукають.

Ілюзіоніст.

Коли я повернулася на поляну від неї залишилася лише розрита земля, кілька вирваних дерев, тріщини від ударів і злющий дракон в людському образі, який побачивши мене грізно попрямував назустріч, карбуючи кожен крок. Як тільки він опинився на відстані витягнутої руки, мене схопили за горло, рана ще не зовсім зажила і дуже саднила, а тепер ще й відкрилася від такого напору, але мене вразило більше не це, а слова. Слова, жорстокі, безжальні.

- Як ти могла?! Я думав ти довіряєш мені! Думав що ти віриш в те, що я більше не той слабкий хлопчисько, але ти... - голосом, що зривався на ричання промовляв дракон.

- Ти мені не потрібна! Я не потребую тебе! Ти мене зрозуміла?! Чуєш, НЕ ПОТРІБНА! - Він вже майже кричав, але я чула, мов крізь товщу води слова, які я завжди боялася чути, він це знав і все одно сказав. Напружений, страшний, грізний дракон. Ось хто він. Вірно, я не можу бути його сестрою. Зараз навіть те що рана повністю відкрилася на шиї, те що він тримав мене за горло і я починала потихеньку задихатися, не мало значення, просто в спині радісно вітаючи черговий клинок, ножі розповзалися в сторони, даючи побратиму затишне містечко і співаючи серенади на честь новоприбулого.