Нова історія старої казки

* * *

Юна ілюзіоністка прокинулася від жахливого болю в скронях. Прислухавшись до себе, відчула під собою величезна лускате тіло на якому вона мирно спала до цього. Воно було таким теплим і зручним, що вона примружила очі від задоволення і втягнула носом приємний аромат вечірнього багаття, молодої ліщини та свіжої м’яти. Опершись на лікті та озирнувшись вона побачила його, такого величного, прекрасного і неймовірного дракона. Величезні крила, які одним помахом розсікали небо та долали величезну відстань за декілька секунд, зараз приховували її від холоду, сріблясті лусочки вздовж всього тіла, відсвічували синім полум’ям в ласкавих променях світанку, які спадали на них величезну діру на стелі кам’яної печери. Грізний профіль сплячого дракона здригнувся від відчуття уважного погляду захованих в пітьмі сріблястих очей і за мить витягнута морда ящура була спрямована прямо на істоту прикритому довгим плащем.

«Так, ось це вже цікаво.» - піднявшись з дракона, ілюзіоністка відійшла, щоб можна було розгледіти її викрадача. Величезні очі сяяли золотими переливами й дивилися на неї з... побоюванням?

«Це він то мене боїться? Але ж не я його викрала.» - схрестивши руки на грудях, вона примружилася, однак роздуми в голові несподівано перервав винуватий юнацький голос:

«Вибачте, я не хотів вас налякати. Адже це ви той самий Ілюзіоніст. Я знаю, я бачив як ви йшли з ринку кілька місяців тому, після вашого виступу.»

Шок відбився на всій затягнутій у плащ, фігурі дівчини, але вона знайшла в собі сили кивнути ствердно, і повільно позадкувала від дракона, поруч з яким виглядала наче маленьке кошеня.

Дракон заворушився і в мить, красивий лускатий ящір постав у своїй другій іпостасі, зараз на неї дивився симпатичний, молодий юнак. Чорне розпатлане волосся окреслювало його гострі вилиці й худе обличчя, чубчик трохи перекривав все ті ж золотисті очі, високий, підтягнутий, але дуже худий, як для дракона. Була присутня також така собі, підліткова незграбність, на вигляд йому було не більше шістнадцяти, але це всього лише припущення. Насправді йому могло бути навіть двісті років і усе це наводило на дивну думку яку так і не вдавалося вловити.

- Як тебе звати? – трохи звикнувши до його вигляду вона зважилася подати голос першою. Хлопець здригнувся, хоча не відводив погляд ні на секунду.

- Лерін. Лерін ре Гра. – Він обережним жестом запросив підійти до нього і сісти на один з валунів, всім своїм виглядом намагаючись передати спокій. Нашвидкуруч розвів вогонь і заговорив. Він почав розповідати власну історію.

- Як ви напевно знаєте, дракони дуже закритий народ, живуть кланами та не приймають до себе нікого крім їх раси. Коли я був зовсім маленьким, тоді ще навіть другої іпостасі не мав, мої батьки опинилися в центрі кривавої війни з темними магами...

"Так я читала про ту війну, яка забрала величезну кількість життів, тоді один з темних плів змову проти правителів двох королівств, але зробив одну помилку, яка призвела до руху той безперервний ланцюг: розкриття змови й початку запеклої війни. Дракони наскільки пам'ятаю, ті хто жив на кордоні, в горах, теж вирішили допомогти, але також, як і інші понесли великі лишення. Життя не гра, і в будь-якій війні є свої втрати. – подумала ілюзіоніст, спостерігаючи за мирним тріскотом дерева у вогні." - дівчина занадто сильно пірнула у спогади й стрепенувшись перетворилася на слух.

- Передчуваючи недобре вони відправили мене в далекі землі, в глибинку до рідного брата батька, де я залишався до недавнього часу. Дракони рідко змінюють місце проживання, але торік нам прийшла звістка про те, що кланом було вирішено відправитися на історичну батьківщину драконів, про що і повідомив мені дядько перед (він запнувся, на шиї різко здулися вени, руки мимоволі стиснулися в кулаки, а голос зрадницьки затремтів) - перед тим як його забрала темрява.

«Жах... я про неї знаю не з чуток. Кілька разів мені довелося з нею зіткнутися, вперше побачила її в лісі, але тоді я була ослаблена довгою подорожжю, і від неї не віяло загрозою, тільки цікавістю. Другий раз я побачила лише її залишок. Того дня я пізно повернулася з бібліотеки... Коли увійшла в будинок, мого вчителя ніде не було, а в кімнаті відчувалися залишкові еманації тієї самої темряви, яку зустрічала раніше. Саме в ту мить я зрозуміла дві речі, темрява розумна і вона забрала єдиного хто дбав про мене в цьому чуждому світі.» - дівчина продовжила уважно слухати юного дракона, прокручуючи в голові події минулих років. Його розповідь ставала дедалі цікавішою.

- Я довго не міг прийти в себе, кожен раз закриваючи очі я бачив перед собою дядька якого швидко огортає темрява, його наляканий погляд і беззвучний крик. Коли отямився то зрозумів, що втратив здатність відчувати клан і не зміг відшукати їх. Але потім я випадково натрапив на вас і чомусь з'явилася впевненість що саме ви зможете мені допомогти. – хлопець став на коліна, жалібно подивився на таємничого ілюзіоніста.

- Ні де це бачено, щоб дракон стояв на колінах, де гордість, де велич. – своєю чергою, обурено заголосила дівчина. Дракон зреагував миттєво, він швидко піднявся і з надією глянув на неї, видавивши з себе:

- Допоможіть, будь ласка.

Єдині слова, які можуть змусити її допомогти.

«От не можу я відмовити тим кому потрібна допомога. Ким би він не був, дракон, гном, орк, ельф або людина, будь-яка істота заслуговує шанс.»

Хлопець було кинувся до неї, але різко зупинився і збентежився своєї нестриманості. Захопленим, тремтячим голосом і повними надії очима сказав:

- Пане, дякую. Так я для вас... Та я вам... Ось все що хочете.

Дівчина вже вкотре, розгубилася від такого пориву і тут до неї нарешті дійшло. Він тут розговорився, душу відкрив, а вона так і не зняла капюшон, під яким була непроглядна темрява. Всі чомусь вважали величного ілюзіоніста чоловіком, який мандрував світом, розповідав казки та історії, показував неймовірної краси ілюзії, і вона й не хотіла руйнувати цю оману. Це давало більше можливостей і менше питань.