Життєвий дивіз Аурелії Блек і сильних

Культура чаклунів, принаймі британських, включає в себе непомірний пафос. Мантії,гостроверхі капелюхи і зникнення в зеленому полум'ї тільки перше що вона побачила відколи почала дивитись. Блеки проте були з вищих прошарків і побут середньостатистичних членів магічного співтовариства викликав надзвичайне зацікавлення. Її зараз взагалі-то цікавило все. Це було не просто минуле століння,ні, то була нова реальність. Чи жили маги в її минулому? Чи так в них все влаштовано? Коли вона знову зможе чаклувати?

Домовичка,зморшкувата і буркотлива провела Леону до кімнати суміжної з кімнатами дівчат. Її звали Рут тепер Леона знала настільки це важливо запам'ятати

-Господиня наказала вам-тут від неї почувся хмик.- підготуватись до вечері. Вона вибачається що не змогла зустріти через напад мігрені .- а потім сплеск і пустота.

Не сказати що Леона повністю орієнтувалась в ситуації. Все це вибивало з під ніг землю та зараз варто було зосередитись на простому: не налажати з опікунами. Історію мерзотної-тітки-Вільпурги повторювати не хотілось. Хто зна скільки їй тут пробути. Тому за вечерею вона мовчатиме й буде прикладом "пай-дівчинки". Десь вона читала гасло виховання дітей англійської аристократії-"дітей повинно бути видно але не чутно". Яка паскудна архаїчність.

Вона підійшла до найцікавішого місця в дефолтній кімнаті для гостей- книжковій шафі. Казки,правописання,граматика французької,математика,історія.флористика? Лео погортала товсту книгу й виявилось це скоріше біологією. Вони вирішили що десятирічна дитина не цікавиться художньою літературою? В будь-якому випадку варто причесатися а потім уже роздивлятись навкруги.

Вечеряли Сигнус з сім'єю в малій(в сенсі трохи меншій за велику)столові куди її привела Рут. В главі стола сидів її дядько. Худорлявий,з різкими рисами й де не де передчасною сивиною. Він кинув на Лео не зацікавлений погляд й продовжив буравити повітря перед собою.

-Доброго вечора.-її тихий, трохи хриплий після затяжного мовчання голос покотився луною.

-Доброго,Леона. Ти відпочила?-говорила Друелла Блек протяжно й зверхньо. Була вона в виточеному,закритому одязі,єдине що вибивалось з образу крижаної королеви був невеликий тремор рук.

Згадуючи що Рут говорила про мігрені Лео кивнула. Якщо місіс Блек і справді хвора вішати на неї іще одну дитину до її трьох було жахливо.

-Отож, мене і містера Блека ти маєш пам'ятати. Це- Белатриса,Адромеда і Нарциса. Вони розкажуть про правила будинку.

Дівчата зацікавлено її розглядали а Белатриса щось шепнула Адромеді. Ті засміялись. Тут вона різко згадала манери.

-Дякую за турботи,місіс Блек.-Друелла схвально кивнула на оминання титулу тітки, потім кивнула на стілець. 

Іли мовчки. Навіть діти не перемовлялися,тільки свердлили її зацікавленими поглядали. Аж поки в очах найстаршої не з'явилась рішучість. Вона перегнулась через Нарцису,кинула завбачливий погляд на батьків кожен з яких перебував в своєму вимірі і зашепотіла.

-Чому це в тебе наша фамілія якщо твій батько носив іншу?

-Він теж був Блек тільки дальнім.-говорити в цій атмосфері не хотілося. До того ж більшість фактів що могли цікавити дівчат вона всеодно не знала.

-А тато казав що це тільки на папері а насправді він Бланк. Француз.-останнє було сказано тоном повним відрази,що навіть трохи розсмішило.

-Твоя матір теж француженка але і близько не родичка. Чи означає це що я більше притендую на фамілію?- її пройняв якийсь дивний азарт від полум'я в очах Белатриси. То була перша людина що викликала в неї позитивні емоції в цьому світі. Хоч і таким способом.

-Мене то виховували підходяще а ти жила як біднота! Я чула що батьки тобі ні гроша не лишили. Все забрали гобліни за борги.

Старша з сестер була точною копією батька починаючи від худоби і закінчуючи смоляним волоссям. Правда емоції в неї були до того яскарі що сліпили очі а на блідій шкірі проступали прищі. А ще судячи з усього вона знала все що говорять в домі. Це мав бути достатній факт для припинення підначок. Мав.

-А ти цілими днями тільки плідки й збираєш? Зрозуміло що тут за дім.-протягнула вона імітуючи Друеллу. Дівчинка залилась рум'янцем. Їй було не більше тринадцяти.

-Не тобі щось говорити коли сама нікчемна проживала! І матір в тебе шльондрою була так що тато в тебе може й не Блек був.

Леона не знала ні Цефею ні Орфея Блеків,вони не значили для неї практично нічого. Були не більше ніж міфічні померлі люди та не для тої дівчинки що мала сидіти на цьому стільці. Вона уявила розпач дитини,сироти непотрібної родичам. Що попала в сім'ю де прямо вказують на твій статут й одразу після похоронів твоїх батьків поливають тих брудом. Уявила як таке кажуть про її матір,навіть з урахуванням їхніх стосунків вийшло паршивою.

-Замовкни й думай коли говориш. Теж мені наслухатись пліток й розтеревенювати побрехеньки.

Дорослі поставили прибори на стіл,очевидно вийшло голосніше ніж задумувалось. Стидливий гнів в очах Белатриси змінив тріумф.

Сигнус Блек видихнув з тяжкістю еквівалентною трьом тоннам і знавши з колін салфетку вийшов з кімнати такими,розміреними крокоми. Як тільки вони перестали чутися Друелла взялась за свої обов'язки.

-Тебе не вчили етикету за столом,Леона? Тут їдять а не спорять.- Друелла дивилась ще холодніше.

-І про що ж ти плідкулава,Белла?-Настрій у неї зовсім зіпсувався.

-Ні про що. Це вона щось собі придумала,мам.

Ще один роздратований цик,видих. Вона клацнула пальцями щоб ельфійка підлила вина і продовжила розбір польотів.

-Тогді вибачся за це і закінчено нарешті цю вечерю,Леона.

-Вам би краще вихованням своїх дітей зайнятись,мадам.-Роздратувалась тепер вже вона.

-Як бачиш на мене ще тебе й повісили! Так що або вибачайся або йди в кімнату й думай над своїми манерами!

Вона повторила дії господаря будинку. Дівчата здивовано поглядали. Друелла залпом допила бокал й подала знак щоб його знову наповнили й продовжила вечерю.

Вона гортала історію. Спати не хотілось незважаючи на неструктурованість інформації й затягнутість книги. В ній билися лють,інтерес до нового світу й цікавість що ж зробила Цефея щоб заробити таку репутацію. Яскрава молодість? Любовни...