Прийняття

Замість звичного сплеску,що приносять за собою домовики двері гучно зачинились.Голова ліниво повернулась в бік шуму. Краще б не поверталась.

-Ти продовжуєш лежати навіть коли медик сказав що жодних хвороб немає.-сухий,незадоволений тон був статичним для Вульпурги Блек. Час від часу він переривався криком гідним Банши. Напевно для підтримання голосових зв'язок в тонусі.-Хто б сумнівався,тільки Цефея могла виростити до того нахабну симулянтку!

До чого все таки була противна ця жінка,в її уяві Леона щойно втратила матір і горює за нею. Маніпулювати її іменем було до того низько що майже вивело Лео з пофігістичного трансу. Майже.

-Прекрасно,якщо ти вирішила провести решту життя в цій кімнаті уваги на тебе ніхто й зверне.-Очевидно десятирічна дитина два тижні лежала в ліжку ні з ким не говорячи заради уваги.-Але митись і чистити зуби ти зобов'язана.

Леона кивнула. То була мала кров взамін усамітнення, до того ж омивання мокрим рушником,що робив домовик виводило її з себе. Вульпурга піджала губи й вилетіла з кімнати. Дорікати чоловіку за такий тягар напевно.

Леона Цефея Блек і справді горювала та не за незнайомою жінкою,яку тут називали її матір'ю. Вона не пам'ятала своє колишнє ім'я та точно знала що воно не було повне пафосу,не означало ціле сузір'я чи належність до великого роду. Вона взагалі небагато пам'ятала з минулого, це напевно було реакцією мозку на стрес. Його було багато, починаючи з панічного розуміння відсутності ампули інсуліну закінчуючи ще біль панічним розумінням знаходження в незрозумілому місті з незрозумілими людьми. Її емоції тогді наклалися на розпач дівчинки,колишньої хазяйки тіла. Істерика що правда продовжувалась недовго,її замінила апатія. Леона(за відсутності іншого імені використовувалось це) безперервно лежала й перебирала залишки спогадів. Варіанти подій прекрасного майбутнього,що супроводжувались її друзями й рідними,однокласниками та навіть сусіди зараз здавалися близькими. Вона не справля хорошого враження на навкошніх цієї реальності та яка вже різниця?

Інтелектуальна активність кажуть в рази затратніше фізичної та не голод здавався нестерпним а неможливість заснути. Знаходячись в стані постійної напруги спати вона могла тільки завдяки мікстурі,що приносила дивна істота. Непропорційна,услужлива,завернута в наволочку. Перші дні він представлявся та тоді імена не сильно її хвилювали. Зараз теж та домовик,як його називала Вульпурга з'являється за покликом. Перша думка продовжувати самокатування спогадами була достатнім мотивом все таки встати, друга була про можливість Вульпурги подумати що її підначки спрацювали.Бажання нарешті забутись переважило.

Холодний коридор(сім'я здавалась багатою щоб економити на опаленню) зустрів скрипучою підлогою. Стіни обтягнуті шовковими шпалерами були темних відтінків зеленого,що в ансамблі з чорними дошками внизу й білою стелею зверху складало враження вузького приміщення з занадто високою стелею. Ноги ледь тримали отож вона оперлась на стіну. Потрібно було знайти сходи,кімнати прислуги в історичних фільмах завжди були на першому поверсі.

Дім і справді був наче з минулої епохи. Не тільки декором в вікторіанському стилі а й в відсутності електроніки. Леона знала зараз був 1966 рік. Не те щоб вона довго роздумувала над можливістю повернення в часі, їй більше імпонувала теорія паралельних всесвіті. Та дівчинка була нею тільки жила в іншому всесвіті за інших обставин і якимось трюком світоутворення вона опинилася тут. Це підтверджувало зовнішність цього тіла як її дитячої версії. Хотілося думати що дівчинка опинилася в її тілі а не померла. Так чи інакше в середині минулого століття вже були електричні прилади,які Блек благополучно ігнорували. Сходи знайшлись швидко, то була масивна,стрімка конструкція з темного дубу..... Над якою висіли чиїсь засушені голови! Шок що окутував її мозок розвіяти вдалось тільки звуку стрімких кроків. Навіть бігу, а цей дім не був приміщенням в якому бігали. Ні,тут мали пересуватися виключно поважним кроком і він схоже захотів про це нагадати. Хлопець пробіг поворот і став стрімко спускатися намащеними воском сходами. На третій він послизнувся.

Це зайняло долі секунди. Обробка її мозком ситуації і підкладання власного передсмертного відчаю. Рука піднялась сама собою по венах потекли малесенькі голочки,нібі ток. Хлопець, тепер уже можна було розгледіти приблизно її теперішнього віку з запізненням закричав. З низу збіглися мешканці вікторіанського маєтку.

-Сіріус!-крикнула Вульпурга.

Сіріус не завис в повідрі а дригався на ньому як на желе. Лео боялась опустити руку щоб повітря часом не повернуло свої властивості.

В цьому світі була магія. Вона тут так і називалась була не у всіх а ті обрані приховували це від "маглів". Раніше вона була хорошою можливістю ще більше відгородитись від світу. Відчути своє чужинство і довбати власнусвідомість. Бачачи як інші чаклують Лео не відчувала того відчайдушного захоплення що мала.

Вона й зовсім не приймала це,мозок бив ерор і абстрагувався. До недавнього часу.Відчуття магії у собі стало вдихом повітря,виштовхнуло з озера на поверхню. Повертатись до недавньої меланхолії не ихом повітря,виштовхнуло з озера на поверхню. Повертатись до недавньої меланхолії не хотілось. Вульпурга віддавала накази Клічеру,так звали домовика з мікстурами,що зараз збирав її речі. "Хвороба" пройшла, тримати її в Лондоні не було сенсу. Вульпурга маринувалась в впевненості що її погрози подіяли й не проявляла жодних емоцій до врятування життя її синові.

Як виявилось з обривків розмов Цефея була сестрою Вульпурги,Сигнуса і Альфарда. Після її смерті хтось мав взяти опіку і вибрали Сигнуса як людину з трьома дочками. Одною більше одною менше правда ж? Та Леона виявилась хворою,можливо навіть проклятою і на час цієї хвороби Вульпурга зголосилася взяти її до себе. Щоб було блище до мунго. Який сенс коли всі тут або трансресують або подорожують каміном і різнися в часі прибуття медика була б пару хвилин незрозуміло. Як і життя в центрі Лондона коли ти ненавидиш маглів і можеш в будь-який момент переміститись з одного місця в інше. Лео підозрювала що перше пов'язане з хорошим тоном і сімейними умовностями а друге з снобізмом.