Розділ 2

Дивне зникнення

Пролунав будильник, а Олена ще хвилин п'ять намагалася встати з ліжка, перекочуючись з боку в бік. Але вставати потрібно було. На неї чекав важкий навчальний день. Гріла тільки думка, що це останній день тижня, а завтра настануть довгоочікувані канікули.

На той момент їй було сімнадцять років, і вона вже закінчувала школу. Як і всі діти цього віку, дівчина вважала себе дорослою й іноді робила необдумані вчинки. Вона не вважала себе особливою, а її спосіб життя був звичайнісіньким. Наприклад, Олена любила прогулятися з подругами на вулиці і поговорити про хлопців. Але найбільше їй подобалося вести щоденник, у якому вона писала розповідь і називала її романом усього свого життя.

Цей щоденник вона почала вести відтоді, як пережила момент страшної ганьби, пов'язаної з виступом на сцені. Минули роки, і вона більше стала довірятися і відкриватися навколишньому світу, а потім і зовсім вийшла із замкнутого стану, але звичка писати залишилася на все життя.

За вікном вирувала хуртовина, а лютневі морози прикрасили вікна багатоповерхових будинків унікальними візерунками. Десь у глибині квартири лунала якась мелодія на улюбленому радіоприймачі її батька, а старий паркет раз у раз скрипів від того, що по ньому поспіхом проходила Раїса Степанівна, мама Олени, або її батько, Володимир Ніколайович.

Як завжди, батьки прокидалися рано. Мамі в 7:30 потрібно було бути на роботі. Вона працювала в школі вчителем математики. А батько о 8:00 мав бути присутнім на робочому місці, тому що він працював електриком у трамвайному депо. 

Батько вставав раніше за всіх у будинку. Так і цього ранку він прокинувся рано, а потім за звичаєм сходив у ванну і зайнявся зарядкою. На кухні увімкнув радіоприймач і почав готуватися до роботи. Спочатку потрібно було поснідати, а потім приготувати обід на роботу: намазати маслом бутерброди і покласти на них кільце вареної ковбаси або налити в баночку приготований мамою смачний суп.

Як і завжди, він вийшов із дому о 7:40. До трамвайного депо потрібно було ще пройти через вулицю Жукова, потім невеличкий провулочок і місток через ставок, а далі гаражні масиви, за якими і знаходилося його робоче місце. Загалом відстань невелика, кілометра два. Та й шлях не особливо-то й важкий. Але того вечора батько не повернувся додому...

На роботі сказали, що він навіть не приходив. Як потім говорили колеги, вони подумали, що він прихворів, тому сьогодні не вийшов. Наступного дня Раїса Степанівна заявила в поліцію про зникнення Володимира. Його тіло шукали в ставку, опитували постояльців гаражних масивів, але знайти так і не вдалося. Про такі слідчі справи потім кажуть: «Пішов і не повернувся».

Поліції все-таки вдалося знайти деякі зачіпки. Володимира Сергійовича того дня нібито бачили в міській бібліотеці. Але як міська бібліотека була пов'язана з електриком у трамвайному депо? Відповідь на це запитання ніхто дати не зміг, а справу, як і тисячі інших, поклали в папку під грифом «нерозкрито», і вона залишилася припадати пилом в архівах слідчих органів.

Цей період життя для Олени виявився найважчим. Дуже складно втратити близьку людину, не знати, де вона і що з нею сталося. Вона любила батька, і його несподіване зникнення стало причиною її повної замкнутості від зовнішнього світу і оточуючих людей. Але в той момент вона вже не писала жодних щоденників, натхнення покинуло її в раз. Тому вона зібрала свої записи і віднесла їх у батьківський гараж, вирішивши забути про них назавжди.

Складнішим для неї було опинитися віч-на-віч із думкою: «А раптом він зараз прийде, раптом він просто поїхав і з хвилини на хвилину зайде у квартиру?». Крім внутрішнього болю і багатьох безсонних ночей, Олена дуже переживала за маму, яка тижнів зо три сиділа на кухні ночами і просто чекала на батька. Двері квартири майже три місяці не зачинялися на замок.

Трагедія, яка сталася в родині Олени, залишила дуже великий відбиток на її ще незміцнілій психіці. І після цього здавалося, що в житті не буде більше ніякого просвітлення. Але, на щастя, життя дівчини сильно змінилося, коли вона вступила до місцевого Університету "Педагогіки та мистецтва".