Розділ 1

У минуле

Життя - це картина, її малюєш, а вона стрімко показує, що ідея не закінчена, і доводиться шукати досконалості, хоча б навіть у тому, що відчуваєш...

Ярослав Романов

Сонце вже давно перетнуло горизонт, а його промені, пробиваючись крізь міські висотки, грали на автомобілях, що швидко проїжджали центральною вулицею міста. Цифровий годинник на бортовому комп’ютері показував 8:17 ранку. Музика, схожа на ту, яку вона слухала в моменти пригніченого настрою, наповнювала атмосферу внутрішніх переживань. Хоча на вулиці світило сонце, а хмар над містом не було вже п’ять днів, всередині неї згустилися хмари. Ось-ось почнеться гроза, а шквал сліз залиє думки.

Іноді негативні переживання роблять людину слабкою й безпорадною, що можна помітити за її зовнішністю. Такою безпорадною Олена бачила себе, дивлячись у дзеркало заднього виду. Її русяве волосся було акуратно укладене з боків, обличчя здавалося блідим, що було помітно навіть під тонким шаром тонального крему. Серед інших дівчат Олену завжди виділяли великі зелені очі, що підкреслювали красу й вражали багатьох чоловіків. Її губи були злегка надутими — все через образу, яка переповнювала серце дівчини, та здавалася сухим клубком, що затиснувся в горлі.

Олена належала до тих людей, для яких музика супроводжувала життя, слугуючи невичерпним джерелом роздумів, натхнення та споглядання. Вона слухала майже все: від класичної музики до сучасних композицій. Єдиним винятком був надто важкий метал, який Олена не витримувала.

В салоні її автомобіля відчувався аромат шоколаду, в одній руці вона тримала шматочок, в той час як іншою керувала машиною. Олена вже з досвіду знала, що шоколад піднімає їй настрій. Коли вона була в депресії, постійно купувала плиточку шоколаду, але ніколи не брала більше однієї. Як більшість сучасних молодих дівчат, вона стежила за своєю фігурою: займалася ранковими пробіжками по понеділках та середах, а також любила грати з ліпшою подругою у великий теніс на вихідні.

«Можна собі дозволити з’їсти плиточку шоколаду, хоча зараз я б з’їла цілий шоколадний торт», — замислилася вона, стоячи перед полицями, заповненими шоколадними цукерками, у супермаркеті, який знаходився за кілька кварталів від її будинку.

На щастя, Олена вміла тримати себе в руках — це була ознака сильної особистості, сформованої роками не зовсім легкого життя та професійної діяльності. Вона була співвласницею одного з найбільших модних глянцевих журналів в країні. Керувати людьми означає бути самодисциплінованим і постійно контролювати свої емоції.

Автомобіль, не поспішаючи, проїжджав вулицями міста; те, що відбувалося навколо, зараз цікавило Олену найменше. Вираз обличчя був кам’яним: зовні не видавав жодних емоцій, а всередині все вирувало, мов розпечений вулкан.

Можна було уявити, ніби вона, як завжди, їде на роботу. Проте зараз не вистачало тієї радості, що наповнювала її автомобіль, змішуючись з улюбленими піснями, під які вона завжди підспівувала коли була наодинці з собою. Олена дуже любила співати й ще з дитинства заворожувала всіх своїм прекрасним співом. Вона виступала переважно на шкільних святах. Якось навіть на одному з таких заходів її помітили представники міського департаменту молоді й запросили заспівати на святі дня міста. На хвилі емоцій вона одразу погодилася. Того дня вона була на сьомому небі від щастя. А хто не погодиться виступити на головному святі міста?

Разом зі своєю вчителькою з вокалу, Антоніною Сергіївною, вони досконало підготували улюблену пісню, яку вона й так завжди виконувала перед публікою. Здавалося, що усе йшло дуже добре, але того дня, коли вона вийшла на сцену й відчула погляди тисяч людей, несподівано їй стало страшно... Адже в школі всі свої — там і батьки, і подруги, які завжди підтримають. А тут яскраве світло більше ніж десяти прожекторів і величезний натовп незнайомих людей.

І ось настав момент довгоочікуваної тиші. Олена виходить на сцену, публіка завмирає, вмикають музику, і вона починає співати. Голос тремтить, а люди ніби чекають чогось, дивлячись на неї з подивом. Вона співала і співала, намагаючись побороти себе та хоча б попасти в ноти, але тремтіння в голосі зрештою підвело її.

Після завершення ще протягом п’яти секунд панувала повна тиша, а потім із натовпу почали звучати перші оплески, які незабаром підхопили всі інші. Так вони намагалися підбадьорити зблідлу дівчинку, яка усвідомлювала, що зганьбилася перед усім мільйонним містом, і що її кар’єра естрадної співачки завершилася гучним фіаско.

У цей час їй здавалося, що всі навколо глузують з неї, а чутка про провал дійшла навіть до самої столиці. Але це була лише її уява. Спочатку однокласники та інші знайомі зі школи посміялися, а через три місяці взагалі всі про це забули. Проте в спогадах дівчини залишився відбиток на все життя. Після цього вона вирішила назавжди покинути музичну освіту. Антоніна Сергіївна ще не раз приходила до неї додому, і всі навколо вмовляли її, проте вона твердо заявила: «Ні, більше я не буду співати на сцені!».

Пізніше в житті Олени трапиться безліч потрясінь, найболючішим з яких буде втрата близької людини за дивних обставин...