Глава 5

У палацових стінах чутки розлітаються дуже швидко. Фрейліни перешіптувалися за спинами пари, обговорюючи їхнє інтимне життя. Після того випадку з Хедною Єлень стала жити з опальним принцом в одних покоях. Їй було страшно залишатися одній вночі в своїй кімнаті. Дівчині снилися кошмари і ввижалися всілякі тіні, яких вона контролювати не могла.
Коли Єлень розповіла Локі про свої сни, він відразу ж запропонував перебратися до його покоїв. Їй було ніяково від такої пропозиції, але Локі запевнив, що не стане домагатися її, якщо тільки вона сама того не захоче. До того ж, бог підступності підозрював, що саме викликало у Єлені такі сни. Думав, що це Хедна грається з підсвідомістю смертної, щоб звести її з розуму. Єлень же силкувалася пригадати і заповнити прогалини у пам’яті. І коли, здавалося б, вона доходила до того моменту – все швидко зникало. Намагалася розпитувати всіх, хто бачив її в той день, але все закінчувалося фразою: «Ти пішла до лісу. І більше ми тебе не бачили». З усіх свідків, яких вона ще не допитала, була лише відьма.
Вони прогулювалися у прекрасному саду Ідунн*. Дрібні птахи стрибали з однієї гілки на іншу, голосно щебечучи, від чого іноді хотілося затулити вуха. Це були останні теплі дні, якими всі намагалися насолодитися.
– Єлень, я повинен поїхати на кілька днів.
– Куди? – вона перевела на нього свій стривожений погляд.
– В північну частину Асґарду. Не хвилюйся, це всього лише на тиждень. Можливо, днів на десять.
– І коли ж ти їдеш?
– Завтра вранці.
– Так скоро. До чого такий поспіх?
– Там неспокійно. Весь час відбуваються грабежі. Потрібно всього лише стратити злочинців.
– Чому саме ти, а не Тор? – розпитувала вона трикстера.
– Тор буде зайнятий своїми справами. Батько хоче відправити його в Льюсальвхейм*, – Єлень голосно зітхнула. – Не переймайся, – Локі взяв її обличчя в свої долоні, – я ж не назавжди їду, – він обдарував дівчину добродушною посмішкою.
– Що я буду робити увесь цей час?
– Ну, – вивів її з роздумів його голос, – ти можеш більше часу проводити за книгами. Або...
– Або повіситися від нудьги.
– Ні. Якраз цього робити не варто, – вона захихотіла. – Чого ти смієшся?
– Я згадала, як у школі у нашому класі заміняли фізику. Вчитель так смішно перекручував слова, що нам доводилося його виправляти. І одну фразу я добре запам’ятала: «Кали каливається?». Він плутав слова. І виходило щось у цьому роді. А потім я сказала, що якщо повісити людину, то, висячи на ешафоті, вона буде колихатися під впливом сили вітру. Я була слабка у фізиці, – вона закрила обличчя руками, сміючись.
– Скільки тобі тоді було? – насторожено поцікавився Локі.
– Років п’ятнадцять.
– І ти у п’ятнадцять років думала про страти?
– Не дуже. Я читала багато історичних романів. А там і не таке можна було зустріти.
– Була улюблена книга?
– Не можу сказати точно, оскільки все, що я читаю – є для мене улюбленим і найпотаємнішим. Але на той час моєю фавориткою була книга під назвою «Королева». А що ти любиш читати?
– Філософію. Але, в основному, книги з заклинаннями, – вони продовжили свій шлях далі. Пара наблизилася до ставка, де плавало латаття. Жаба, яка сиділа на одній з квіток, побачивши їх наближення, з гуркотом стрибнула в воду. Сонце обдарувало їх своїми останніми променями. Вони сіли на траву. Небо було неймовірно чистим. Ніби й не було за останні дні ніяких дощів. Єлень милувалася красою дерев. В такий час вони дуже гарні; їх листя, таке строкате, гойдаючись на легкому вітерці, витіювато падало на пожовклу траву. Дівчина глибоко вдихнула.
– Осінь навіть пахне не так, як інші пори року, – діловито зауважила вона.
– І як же? – запитав Локі.
– Пахне затишком.
– А в інший час – не пахне?
– Ні. Ось дивись: зима пахне холодом і ялинками. Весна – пробудженням і квітами. Літо – пилом і овочами.
– Маніячка, чи що?
– Є трохи, – Єлень посміхнулася.
– Я теж, – Локі нахилився до неї і поцілував.
***
– Як ти дивишся на те, щоб провести цей вечір удвох за вечерею? – запитала вона принца, поки складала його речі.
– Ми і так з тобою вечеряємо разом.
– Ти не зрозумів. Я маю на увазі – тільки ти і я. Ніяких фрейлін, слуг. Тільки ми вдвох, – принц задумався. – Я б могла приготувати нам їжу. Я непогано готую.
– Якщо ти так сильно хочеш, то, чому б і ні.
– От і добре. Тоді я піду на кухню. Часу лишилося мало, – вона кинула всі свої справи і попрямувала на кухню.
У приміщенні витав аромат їжі, а духота стояла така, наче вона спустилася в саме пекло. Кухарі були зайняті роботою, а слуги несамовито бігали з одного краю в інший з різними дорученнями та з різними речами у руках. Дівчина озирнулася навкруги, помічаючи жахливі патьоки жиру, крові та ще чогось не дуже приємного. Перед її носом двоє пахолків пронесли тушу випотрошеного кабана й звалили на приготований стіл. Товста кухарка, засукавши рукава сорочки по самі лікті, взялася розділяти дичину на шматки.
– Ви щось хотіли? – запитала у неї кухарка, яка з’явилася за її спиною.
– Так. Я б хотіла влаштувати вечерю для нас з Локі.
– Скажіть, що б ви хотіли і ми все зробимо.
– Я б хотіла приготувати все сама.
– Самі? – кухарка недовірливо подивилася на неї.
– Так. Є якісь проблеми?
– Ні, ні, що ви! Зазвичай, фаворитки принців не готують, – промимрила кухарка, ніяково кусаючи себе за нижню губу.
– Я буду першовідкривачем, – Єлень спробувала зобразити щось на зразок посмішки, але вийшло погано. «Ні, ну ви тільки подивіться, вже і тут чутки!».
Їй показали, де вона може взяти продукти і виділили місце на кухні.
– Що вона тут забула? – запитала одна з робітниць.
– Не знаю. Каже, хоче пригостити принца своєю їжею.
– Дивно. Адже фаворитки не готують.
– Видно, це ще один трюк, аби полонити серце принца.
– Чи отруїти. Хто їх знає, цих мідґардок.
Єлень змішувала інгредієнти для пирога, не звертаючи уваги на цих дурнуватих кухарок. Для них плітки – ковток води. Вони жити не могли без цього. Іноді їй здавалося, що пліткарками не стають, а народжуються. Ніби це приходить з молоком матері. Вона продовжувала працювати над тістом і не помітила, як забруднила обличчя борошном. Звичайно ж, пиріг був на десерт. Основною стравою була запечена картопля з м’ясом. Додатково до цього – фрукти і вино. Вина вона взяла трохи, бо знала, що може швидко сп’яніти. А коли вона п’яна, то несе багато всякої нісенітниці. Покінчивши з роботою, Єлень взяла тацю і попрямувала до дверей. Хтось різко відкрив їх, і вона ледь не врізалася в нього. На порозі стояв один з ейнхерієрів.
– Прошу вибачення, – він злегка нахилив голову і пропустив дівчину. – Не думав, що на кухні працюють такі милі дівчата, як ви! – гукнув він навздогін. Єлень не стала обертатися, ступаючи порожнім коридором.
Вона обережно відчинила двері кімнати і пройшла всередину. Локі сидів за письмовим столом. Побачивши її, він опустив перо в чорнильницю і підійшов до Єлені.
– Дякую, ви вільні, – він обдарував смертну посмішкою.
– Як накажете, Ваша Високосте, – вона присіла в реверансі.
– Єлень, що у тебе на обличчі?
– Не знаю. Напевно, шкіра.
– Ні, – принц провів рукою по щоці. – Борошно.
– А звідки ти знаєш, що це борошно? Може, це кокаїн? – вона підійшла до дзеркала й витерла щоку, прибираючи залишки борошна.
– Кокаїн? Ніколи про таке не чув. Що це?
– Це такий наркотик. У Мідґарді більшість людей сидять на наркотиках.
– Сподіваюся, ти не з тих людей?
– Ні.
– Дивно. Тоді б це багато пояснило в твоїй поведінці.
– Мені потрібно переодягнутися, – не звертаючи уваги на кпини, промовила Єлень. – Якщо тобі не складно, чи не міг би ти підготувати все до вечері?
– Змушуєте принца працювати, мадам?
– Так, – вона скривила гримасу і на додаток кивнула головою.
– Іди. Я все зроблю.
Вона одягла сукню, яку подарував їй трикстер. Красиво уклала волосся і зробила легкий макіяж.
– Який ти молодець! – вигукнула вона, коли підійшла до накритого столу. Знала, що для чоловіка немає нічого кращого за похвалу. Все ж, недарма три роки тому вона витратила колосальну суму на книгу по психології статей.
– Я радий, що ти задоволена.
– Отже, проста вечеря плавно перейшла в романтичну? – Єлень помітила безліч свічок, полум’я яких тремтіло при кожному їх русі.
– Від тебе нічого не приховаєш, – Локі наповнив келихи вином. – Пропоную випити. За нас, – він підняв келих.
– За нас, – широко посміхаючись, Єлень повторила його жест і зробила ковток.
– Мушу визнати – ти непогано готуєш.
– Я рада, що тобі припало до смаку. Я хотіла запитати, – вона опустила погляд на келих з вином.
– Питай, – бог відкинувся на спинку стільця, попиваючи своє вино.
– Чи можна мені поїхати з тобою?
– Чому?
– Мені страшно, Локі. Я боюся, що Хедна не упустить цього шансу. Мені сняться кошмари, коли тебе немає поруч. Мені ввижається, що навколо мене різні тіні. Вони ніби тягнуть до мене свої кістляві руки, – дівчина кинула на нього швидкий, переляканий погляд, але цього вистачило, щоб трикстера пробило тисячами голочок.
– Добре. Поїдеш зі мною, але тільки за однієї умови.
– Якої?
– Ти не будеш присутньою на страті. Добре?
– Я б і не пішла на неї. Мене від постановочних страт у фільмах вивертає, а тут справжня.
– От і добре. Збирай речі.
– Якщо чесно, я їх вже зібрала, – її губи розпливлися в хитрій усмішці.
– Єлень...
Вона лише знизала плечами.
***
– Нагадай мені по приїзду навчити тебе користуватися магією, – сказав Локі, лягаючи у ліжко.
– Магією? Ти будеш учити мене користуватися магією? – вона підвелася на ліктях і запитально подивилася на нього.
– Так. Тобі потрібно буде знати кілька заклинань, щоб протистояти силі Хедни. Щось не так?
– Я не хочу здаватися набожною. Ти ж і сам знаєш, я не вірю в це. Але, як не крути – це гріх.
– Єлень, я розумію твої побоювання. Але подумай сама: від цього залежатиме твоє життя, – він сів на ліжку. – Ти ж не хочеш зійти з розуму від своїх нічних кошмарів?
– Ні.
– Тоді я буду вчити тебе.
Вона лише зітхнула і лягла на місце. Локі притягнув її ближче до себе і вони заснули.